Частина 18

○ ◇ ○ ТУРА: "ЧОРНА БЛИСКАВКА"○ ◇ ○ 

На ранок Рональд зібрав разом з товаришами частину припасів і пішов на головну площу, де завжди багато народу. Він і вся його компанія була одягнена в білі накидки з капюшонами на голові. Рональд, як лідер, виступив вперед і звернувся до народу з промовою. 

- Громадяни, не бійтеся нас. Ми - організація "Біла сова". Ми хочемо допомогти вам. - Рональд перевів погляд на Маркуса і Роберто. - Покажіть вміст мішка.

Після наказу хлопці розв'язали мішок і перед очима людей постали різні харчові продукти та медикаменти.

- Можете брати скільки потрібно. Грошей нам не треба. Буде досить, якщо ви заховаєте все це від очей вартових й будете звертатися до нас за допомогою. Ми справді хочемо допомогти вам. - знову сказав хлопець і люди кинулися юрбою до мішка. 

Коли мішок був порожній юнак помітив, що на обличчях чоловіків виблискують вдячні посмішки, а жінки плачуть від щастя. Все ж молодий принц не помилився, він зміг подарувати цим нещасним людям надію. І в майбутньому він обов'язково зробить все можливе для того, щоб більше ніхто не вмирав від хвороби чи голоду.

- Пам'ятайте, ми завжди на вашому боці. Вірте в краще майбутнє і воно обов'язково настане. - вимовляє хлопець перед тим, як піти з товаришами під крики радості юрби. 

Тим часом двоє вартових побігли до палацу, повідомляти про погані новини королю. Але їм довелося розповісти все довіреній особі правителя - головнокомандувачу військом й начальнику варти Джонатану Ротреджу. Після чого чоловік прийшов до свого пана в тронний зал. Ернеста тим часом обступили нафарбовані в надто вульгарних нарядах дівиці, вони гладили плечі та руки короля, по черзі шепочучи йому на вухо всякі красномовні словечка. Джонатан кашлянув в кулак аби привернути тим самим увагу правителя.

- Ваша Величність, можна взяти у вас невелику аудієнцію? - запитав чоловік, схилившись в поклоні. Ернест, помітивши вірного слугу, відкликав дівчат із зали й спершись об руку головою, подивився на нього.

- Говори, мій друже, що ти хочеш мені повідомити? - король посміхнувся, давши зрозуміти слузі, що готовий слухати. Джонатан випростався і без страху, подивившись в очі монарху, почав свою доповідь.

- Сьогодні мені повідомили двоє з наших вартових, що бачили на площі вранці людей в білих мантіях, які називали себе організацією "Біла Сова" і роздавали жителям ліки та продукти. Можливо вони хочуть заручитися підтримкою народу та підняти заколот. У будь-якому випадку їх треба зупинити. - вимовив Ротредж і король задумався.

- Якось це все дивно: хлопчисько з таким же ім'ям як у мого померлого племінника навчається в "Срібної троянді"; смерть капітана Орлі на піратському судні ; затонулий корабель Антоніо Сеті; організація "Біла сова". Все це якось пов'язано між собою ... -Ернест знову залився божевільним сміхом. 

- Пффааахаааахааах... невже мій племінник вижив і ставши дорослим, намагається дати мені відсіч? Ну що ж, малюче Рональде, я із задоволенням пограю з тобою в кота і мишу. - божевільна посмішка застигла на його обличчі. 

- Ваш племінник? Мені наказати вистежити його і посадити до в'язниці? - запитав головнокомандувач.

- Немає потреби. Нехай цей хлопчисько робить, що хоче. Мені цікаво на що він здатний. Я все одно вб'ю його як тільки він переступить поріг цієї кімнати. А поки нехай кілька гвардійців стежать, щоб ці люди більше не з'являлися в центрі міста.

- Як накажете, Ваша Величність. - промовляє Ротредж і йде із зали. Ернест, натомість, залишається на одинці зі своїми думками й божевільним сміхом. 

Головнокомандувач повільно йшов по довгому коридору палацу, блукаючи у своїх думках.

- "Невже це правда? Невже племінник Його Величності живий? Я ж сам бачив, як королева Амелія поверталася одна до палацу на вірну смерть, без дитини. Можливо вона його десь сховала, але де? " - Джонатан зупинився перед картиною із зображеними на ній королем Карлосом і королевою Амелією, яка тримає руку на вже досить великому животі. - "Навіть якщо ця дитина змогла вижити й вирости, я не дозволю йому зруйнувати все, чого ми з Його Величністю змогли досягнути ці 18 років." - капітан входить в кімнату, де вже зібралася варта, і в коридорі знову повисла гробова тиша.

Рональд разом зі своїми товаришами уже повертались в маєток Алоре, аж раптом Маркус запитав.

- А куди зникла Аліса? Вона ж ішла прямо за нами.

Всі різко зупинилися й озирнулися. Вони довго оглядали вулицю, поки не помітили, як Аліса повернула за ріг за якимось аристократом, й вирішили піти за нею.

Після передачі продуктів мешканцям міста Аліса помітила ошатно одягнутого чоловіка з косим шрамом на правій долоні. Саме такий шрам переслідував її все дитинство в нічних страхіттях, а отже цей чоловік і є катом короля Ернеста й вбивцею багатьох несправедливо засуджених до страти людей, в тому числі й батька дівчини. Незнайомець відкрив задні двері старого будинку й спустився в підвал. Через невеличкий отвір у фундаменті будинку Аліса побачила невелику кімнатку, наповнену різними знаряддями для тортур й невеликим сервантом, в якому стояли підписані банки з кров'ю. Від однієї думки проте, що це швидше за все кров жертв цього чоловіка, Алісу ледь не знудило. Настільки огидно було це бачити.

- Отже, герцог Грегорі де Норке, ти справді кат, на службі у Його Величності Ернеста фон Едерна. - пошепки промовила Аліса й помітивши, що герцог покинув кімнату тортур, поспішила спуститись вниз, щоб застати чоловіка зненацька. - У момент, коли я уперше побачила тебе, в одному з портів Авердіша, я запідозрила щось не ладне з тобою. Почала стежити за тобою і ось нарешті вона - істина!- пролунало в голові дівчини й вона сховалася не помітно за дверима.