Частина 16

○◇○ТУРА:СПОГАД ПРО ОСТАННІЙ 

СІМЕЙНИЙ ВОГНИК○◇ ○ 

  (9 років тому)

              Авердіш. По вмитій  дощем дорозі біжить восьмирічна дівчинка. Вона тримає в руках замотані у тканину овочі. Біжить і не оглядається. За нею слідом біжать гвардійці з міського патрулю. Мабуть, дитина чимось дуже напаскудила вірним цуцикам короля. Дівчинка згортає за ріг і забігає в будинок, замикаючи двері за собою. Висока білява жінка, яка  стояла  з  каструлею повною води, перевела погляд на доньку.
— Алісо, чого ти так швидко біжиш? Ти ж можеш спіткнуться і впасти! —  господиня будинку трохи насупилася.      — Але я ж дочка одного з найсильніших асасинів королівства! Я повинна швидко тікати від переслідувачів! Дивись, мамо, я роздобула овочі для супу. —  дівчинка простягає матері овочі, але та вдаряє її по руках й овочі падають на підлогу.  
— Скільки раз тобі говорити? Крадіжка — це погано!  — трохи підвищений суворий голос жінки змінюється на посмішку.  — Ти вся у свого батька. Він теж не думає про власну безпеку.
               У будинок входить сріблястоволосий чоловік в чорному костюмі, темних обладунках з червоною різьбою та масці, що закриває половину обличчя. Дівчинка кидається до чоловіка й обіймає його за ноги, посміхаючись.
— Татусю! Ти повернувся!—радісний писк дитини лунає в будинку і чоловік, знявши маску теж посміхнувся.
— Я вдома, мила Алі. — каже він і раптово шипить від болю. Жінка підходить до нього і посадивши його на стілець, починає розстібати верхню частину його костюма.
— Що я  і говорила. Зовсім не турбується про себе і своє здоров'я!  — кахикнула міс Фріс, побачивши рану на животі свого чоловіка.
— А те що вдома чекають твої дружина й донька, тебе не хвилює? — Вибач, кохана. — вимовляє чоловік і тихо шикнув, коли жінка почала обробляти його рану.
             Маленька Аліса вже звикла, що її тато повертається з роботи то в подряпинах, то в ранах, і її мама весь час його лікує. Дівчинка розуміла, що робота у батька занадто небезпечна, але все одно хотіла бути як він — відважною дівчиною, що долає будь-які перешкоди на своєму шляху. Вона не бажала слухати мамині поради, що їй слід зайнятися медичною справою. Їй хотілося чогось більш захопливого, ніж лікувати хворих або поранених. Але, незважаючи ні на що, дівчинка росла  в щасливій і люблячій сім'ї. Її дитинство було щасливим до одного фатального дня. Аліса запам'ятала той день дуже добре...
                 Один з торговців, яким допомагав її батько, доповів про його справжню особистість. Батька дівчинки пов'язала королівська варта і звинуватила його в заколоті проти короля. На наступний день його стратили разом з іншими асасинами на шибениці. Дівчинка тоді не послухала вказівки мами й побігла на головну площу міста, де відбувалась страта. Вона майже нічого не бачила, через натовп,  але добре запам'ятала косий шрам на тильній стороні правої долоні  ката. З того часу цей шрам переслідував її в нічних страхіттях.
                 Аліса дуже сильно горювала смерті тата, не менше ніж її мама. Дівчинка прожила з мамою ще два місяці, поки жінка не захворіла і не померла. Адже ліків не було, як і достатньої кількості їжі. Аліса залишилася зовсім сама. Зовсім сама на вулиці, без їжі й тепла. "Ненавиджу цей світ, — думала дівчинка, — Чому я не можу жити так само щасливо, як ті діти, чиї батьки підкорилися новому королю? Чому я повинна помирати з голоду і мерзнути від холоду? Чому світ такий жорстокий? "
В один день до  бідної самотньої дівчинки  підійшла гарненька дівчинка з каштановим завитим волоссям, у дорогому вбрані та посміхнулася.
— Бідолашна, ти зовсім схудла від голоду. — дівчинка взяла Алісу за руку й тут же сіпнулася. — А ще ти зовсім замерзла. — незнайомка подивилася на свого тата, такого ж солідного чоловіка.
— Татечку, ми можемо забрати цю дівчинку з собою? Вона дуже замерзла і схудла. Мені її шкода. 
Чоловік задумався, зваживши всі "за" і "проти", але в підсумку погодився з донькою. Дівчинка заверещала від радості й допомогла піднятися новій подружці
— Мене звуть Елеонора Алоре, а тебе як?                                   
—Я ... я Аліса Фріс. —з побоюванням відповіла Аліса, але Елеонора лише посміхнулася.
— Ну що ж, Алісо, ходімо у твій новий дім. З цього моменту ми з тобою будемо дружити й допомагати одна одній.
             Аліса не могла повірити своїм очам і вухам. Невже знайшлися люди, яким не начхати на неї? Невже її життя ще може стати щасливим? Дівчинка погодилася піти з новою знайомою і її батьком, але перед цим попросила їх дозволити їй взяти з собою найцінніше для неї з рідного будинку. Граф дозволив і вона взяла з собою велику скриню, в якому зберігалася вся зброя її батька й його обладунок. Який пізніше трохи зменшили в розмірі, аби дівчина могла його носити. Аліса вирішила, що буде вести подвійне життя. Вона буде служити в маєтку Алоре і в той самий час — буде продовжувати справу батька, ставши асасином. Хтось же повинен виступати за справедливість? Але найважливішою її метою стало сильне бажання знайти вбивцю батька й покарати його за смерть усіх несправедливо страчених. 
           Аліса росла разом зі своєю подругою-пані і юна міс Алоре стала для неї другою найціннішою людиною, після батька. Дівчина не збиралася більше втрачати близьких їй людей. І тому вона стала союзником законного спадкоємця трону принца Рональда фон Едерна. Адже вони бажають одного і того ж.