Частина 15

○ ◇ ○ ТУРА: ТОВАРИСТВО МАГІВ ○ ◇ ○ 

" Фелір — не тільки має величезне сильне військо, а й великий магічний потенціал"— так вважали багато правителів різних країн світу і погоджувались з думкою владики цієї великої могутньої держави. Це тривало багато століть, поки в одну ніч принц Ернест фон Едерн не захопив владу в Фелірі. Правителі інших країн вирішили не мати справу з божевільним королем. Тому велике королівство поступово стало відстороненим від міжнародної політики. Міжнародні зв'язки поступово втратили сенс, внаслідок чого постраждала торгівля з іншими країнами. Військо Феліра, як і раніше залишалося великим і могутнім, але  лави армії складалися з одних лише неотесаних мужів, яких по суті й не навчали як слід військовій справі. Вони були так званим "гарматним м'ясом" на випадок нападу на країну ворогів. Магічний потенціал так само поступово руйнувався. Масові виселення білих магів, заборони на використання  світлої магії та магічних артефактів були початком цієї розрухи. Складалося враження ніби король бажає компенсувати свою неможливість чаклувати за допомогою ліквідації самих чарів. Раніше чаклуни були самими наближеними до корони людьми, з ними рахувалися  як з рівними й просили поради королі, вони  захищали магією столицю і лікувати людей. Але зараз маги або депортовані в інші королівства, або підпорядковуються наказам короля, чи ховаються від цього ж короля.

           Рональд прокинувся рано вранці й зібравшись, відразу ж пішов збирати нараду всіх жителів маєтку. Вночі він обмірковував один вельми цікавий план, який як він сподівається, сподобається його товаришам і графу Алоре.
— І так, — сказав хлопець, сівши в велике м'яке крісло. — У мене з'явилася ідея, що робити зі знайденими мною і Роберто скарбами Фрідріха першого фон Едерна і як заявити про себе народу, але так щоб про це не дізнався король.
— І яка ж? — поцікавилася Аліса, стоячи в кутку з тацею солодощів й кружками чаю.
  — Невже ти хочеш витратити все золото на благо народу? На мою думку, це якось  неправильно. — вимовляє Роберто, закинувши ногу на ногу і розслабився на дивані.
— Вірно. Витрачати все золото буде необачним рішенням. По-перше, народ постійно піддається пограбуванню з боку солдатів. По-друге, нам в майбутньому буде не вистачати грошей для державної скарбниці. Правильним рішенням буде використати частину грошей, але не напряму для народу.
— Запаси їжі. —  вимовив Маркус, сидячи біля капітана.
— Саме так. Коли я разом з Маркусом тільки в'їхали в місто, недалеко від нашого села, щоб вступити в академію "Срібна троянда", я помітив наскільки люди голодні й нещасні від нестачі їжі. Сумніваюся, що в Авердіші справи йдуть краще ніж в невеликій провінції. Тому я хочу використати частину грошей, щоб здобути запаси й пожертвувати їх населенню міста. — вимовив Рональд і подивився на Елеонору, що плавно підняла вгору долоню, просячи дати їй можливість висловитися. 
— Так, Елеонора, що ти хочеш сказати?
Дівчина трошки боязливо промовила.
— Ми з батьком знаємо, де здобути запаси  їжі.— Елеонора стиснула руки біля грудей і різко додала. —Нам потрібно пробратися до  білих магів, що ховаються в головному музеї столиці. У них там в підвалі є склад різних продуктів, запасених ще за час правління твого батька, Рональде.
 — Склад? —  здивувався Рональд.
— Так. І думаю, вони погодяться бути нашими спонсорами ліків і харчових продуктів за відповідну плату, якщо дізнаються, що ти законний спадкоємець трону. — промовляє граф  і принц задумався.
— Тоді вирішено. Ми попросимо про послугу цих магів. І тоді домогтися довіри громадян буде простіше простого. Тому, пане Роджер, прошу проведіть нас до магів.
  — З радістю, мій принце. —  відповідає чоловік  і всі відправились на сніданок. 

           Після обіду Рональд, Маркус, Роберто, Аліса і сім'я Алоре вирушили в центр міста під прикриттям. Юного Едерна знову розлютила статуя власного дядька, що стоїть в центрі міста на головній площі. Як може людина настільки любити самого себе, але водночас бути самим справжнім покидьком стосовно власного народу? Що рухає королем? Що в нього на думці? Хотілося б знайти відповіді на ці питання. 

               Рональд почав спускатися по старих кам'яних сходах вниз в підземелля. Зійшовши униз, він почав оглядатися навколо: старе, вже майже прогниле дерево служило меблями й підлогою кімнати; посеред кімнати знаходився фіолетовий старий килим і на стільцях сиділо троє найстарших чарівників в довгих світло блакитних мантіях. Люди похилого віку подивилися на  неочікуваних гостей та один з них запитав.
— Навіщо завітали, граф Алоре?
Граф привітав магів і перейшов до суті справи.
— Я привів людину, яка потребує вашої допомоги. — вказує рукою на Рональда. — Це — Рональд фон Едерн законний спадкоємець трону. Будь ласка,  вислухайте його прохання.
Найстарший чаклун насупився і вставши з місця, підійшов до хлопця.
— Мені потрібно поглянути на його спогади, щоб переконатися, що він дійсно Рональд фон Едерн. Ви ж знаєте, що в народі говорять про те, що принц, тільки народившись, вже опинився на тому світі. Королю Ернесту не вигідно залишати в живих законного спадкоємця престолу. — старий чоловік доторкнувся до чола Рональда і зосередившись, почав читати спогади хлопця. Маг бачив все, аж до сьогоднішнього дня: як королева з немовлям вночі втікає з палацу; як вона передає дитину ковалю; як Рональд росте в сім'ї коваля і все аж до його приходу до магів. — Ти справді принц Рональд фон Едерн. Можеш не пояснювати навіщо ти прийшов, я це вже знаю. Ми віддамо вам частину запасів. — тільки встиг вимовити маг, як до підвалу спустилися королівські гвардійці.
  — НЕ РУХАТИСЬ, жалюгідні шахраї! Відтепер вам заборонено перебувати на території королівства. Ви повинні  негайно покинути це приміщення! — прокричав начальник загону, готуючись витягнути свій меч. Чаклуни заметушились і почали звинувачувати Рональда в тому, що той привів за собою солдат в їх сховок.
  — Це все ти винен! А ми ще вірили, що законний спадкоємець трону буде на нашому боці, за магів і народ! А він виявляється на стороні короля!