Частина 11

○◇ ○ КІНЬ: СУТИЧКА З РАБОТОРГОВЦЯМИ (частина 2)○◇○

Наступного дня Рональд разом з Маркусом вийшли прогулятись в місто. Цього разу на них не було пірацької одежини, вони були одягнені максимально легко й вільно, наче справді місцеві юнаки — у легкі лляні сорочки, що були одягнені поверх підкорочених коричневих штанів. Але цього разу  й  атмосфера навколо  юнаків зовсім не спокійна. З кожною хвилиною напруга зростала, але Рональд пам'ятав, що потрібно бути максимально спокійним, адже за ними можуть стежити.
           
       Ось так прогулюючись, хлопці натрапили на досить привабливе кафе, на дверях якого висів листок  з повідомленням про те, що у це кафе шукають нових офіціантів й офіціанток. Рональду це одразу ж здалося підозрілим й обмінявшись кивками з Маркусом,  увійшов з ним усередину,   нещиро посміхнувшись.
—  Доброго дня. —   привітно поздоровався Рональд з власником кафе — Я разом з другом шукаємо тимчасовий підробіток на найближчий місяць  і помітили, що ви якраз шукаєте новий персонал. Нам хотілося б влаштуватись до вас офіціантами.
Чоловік уважно вислухав Рональда й посміхнувся.
— Чудово.Тоді прошу вас пройти й приміряти вашу робочу форму.
Юнакам здалося це досить дивним. Їх, навіть нічого не запитавши,  одразу прийняли на роботу у кафе. Здається вони прийшли за вірною адресою. Рональд зайшов у  кімнату персоналу й дозволив  чоловікові, який підкрався до нього зі спини,  відключити себе ударом важкою дерев'яною палицею по голові. Нехай цей незнайомець думає, що загнав двох наївних юнаків у пастку, але насправді це вони загнали його з його спільниками у пастку.

        Пройшов доволі великий проміжок часу й Рональд  отямився в незнайомому приміщені зі зв'язаними руками та ногами. Навколо були й інші юнаки з дівчатами, також зв'язані. Разом в каюті, а Рональд  і не сумнівався, що це саме каюта, було приблизно двадцять людей, враховуючи його і Маркуса.  Юнак озирнувся і помітив недалеко  в кутку глиняний горщик,  значить його можна буде розбити й розрізати  його уламками мотузки, але це звісно ж  займе  багато часу. Також Рональд вирішив дізнатись котра година,  для цього  він запитав руду дівчину, яка сиділа недалеко від нього.
— Слухай, не підкажеш часом,  яка зараз година?
— Зараз приблизно восьма вечора. —  відповіла дівчина.
— Значить я був без свідомості десть половину дня. І ще одне питання,  разом зі мною принесли ще когось?
— Так. Низького хлопчину з кудрявим темним волоссям.
Рональд переконався,  що він  з  Маркусом  в одній каюті, а значить корабель у работорговців всього лише один. А  отже все йде за його  планом.
—  Дякую. Мене до речі Рональдом звуть.
— Я —   Моллі. —   представилась дівчина.
— І давно ти тут, Моллі?
— Від вчорашнього ранку.
— Отже, вже  другий день. Не хвилюйся, Моллі,  ми виберемось звідси живими. В мене є план. Мої товариші повинні напасти на цей корабель завтра ввечері. Ми втечемо всі  разом і повернемось у Ронде.

                Раптом  із-за  дверей пролунали чіткі кроки й згодом вони відчинились, впустивши у середину  двох матросів і, як очевидно, капітана корабля.  Всі троє були одягнуті  у яскраво червону форму королівського флоту Феліра, серед них найбільше вирізнявся капітан судна Антоніо Сеті.  Він був досить невисокого  зросту, з короткуватим каштановим волоссям, такою ж короткою борідкою й вусами. Одягнутий лідер работорговців, як і всі матроси, в червону форму, але в придачу з  чисельними медалями та відзнаками на грудях. Рональд не відхиляв думки, що  всі ці медалі здобуті за вірне служіння нинішньому  королю тирану. Скільки ж лиха він накоїв заради усіх цих нагород?
Антоніо підійшов до Рональда  й грубо взявши його за підборіддя, почав розглядати його обличчя з різних сторін.
—  Цього і ще одного хлопця, наш розвідник спіймав сьогодні  о дев'ятій ранку. —  відзвітував один моряк.
— Він дуже добре постарався. — Антоніо посміхнувся й відпустив підборіддя Рональда. — Думаю, цього разу ми заробимо значно більше ніж минулого. За такий прекрасний товар наші замовники готові будуть віддати все до останньої копійчини.
“Прекрасний товар”, "Віддати все до останньої копійчини” -  ці слова глибоко відбилися в пам'яті Рональда, настільки, що  якби він зараз  не був зв'язаний  і мав при собі свій меч, то не вагаючись вступив би з чоловіком у бій. Але зараз він не в тому становищі, щоб  діяти нерозсудливо. Краще змовчати.
— Завтра хай ще приведуть кількох. О  восьмій годині вечора відправимось у плавання. —   промовив Антоніо  і покинув каюту  разом зі своїми моряками. Зараз Рональду залишилось лише дочекатись завтрашнього вечора.
Наступного дня работорговці завели в каюту до свого товару  ще двох дванадцятирічних дівчаток, які  були так  налякані, що аж тремтіли. Рональд хотів  їх заспокоїти, але розумів, що так приверне до себе  зайву увагу. Весь час юнак чекав  почути звуки битви згори,  аж раптом він почув голос Роберто : "НА АБОРДАЖ! Захопимо цей корабель!”Рональд підповз до глиняного горщика і штовхнув  його зі стільця, потім обережно взяв найгостріший уламок і почав терти ним мотузку на руках, звільнивши руки хлопець відрізав мотузку  і на ногах.
— Моллі,  звільни усіх й  виходьте наверх. Не бійся, прямо зараз мої товариші б'ються з цими бандитами. Ви зможете втекти на інший корабель. —  промовив Рональд,  розв'язавши мотузки на руках  і ногах дівчини.
— А ти куди? —  запитала дівчина.
— Я потрібен своїм товаришам нагорі. —  промовив Рональд  і озброївшись вішаком, вийшов з каюти. По дорозі на палубу  він зіштовхнувся лише  з кількома солдатами, але зумів їх змусити знепритомніти  ударом  по голові.
На палубі пірати на чолі з Роберто звелися у битві з  командою захопленого корабля. Роберто вправно ухилявся від  атак  супротивника й помітивши Рональда, дістав з  поясу  його меч.
— Рональде, лови! —  кинув меч  принцові, той спіймав його  й  приєднався до бою.
Рональд  став за спиною Роберто  й  захищався від  ударів ворогів. Раптом на палубу виходить збентежений  Антоніо, побачивши що коїться, він витягнув з піхв свій меч й атакував Роберто.
— Не думав, що мій корабель стане цілю огидних піратів. Ти ж Роберто дель Розен, капітан піратського судна “Темна Німфа”, який весь час грабує судна королівського флоту?
—  А ти, значить, Антоніо Сеті, колишній торговець, який за згодою короля продає в рабство  мешканців Ронде.
— Ось і  познайомились. А тепер, Роберто дель Розен, я знесу тобі голову  й принесу її  в якості подарунку Його Величності. —   Антоніо почав частіше й сильніше атакувати  Роберто, але той постійно вправно ухилявся, ніби знав з якого боку буде завданий наступний удар.
— Та що за чортівня! Чого ти тікаєш  ніби боягузливий заєць? —   прокричав  збентежений Антоніо і знову замахнувся, але тепер Роберто  теж почав атакувати.
— Тобі не дістати моєї голови. Щоб  її отримати, спочатку  порань мене своїм мечем! Хоча  ти занадто повільний, щоб мене  хоча б зачепити. —   наступної миті  Роберто  помітив запалену  свічку на бочці й крикнув Рональду.
— Рональд, хутчіше  хапай свічку  й підпали мотузки, якими прив'язані вітрила!
— Ти впевнений? Корабель згорить, а внизу люди. — запитав Рональд, відбиваючись від ворогів своїм мечем.
— Впевнений. ДАВАЙ! —  крикнув Роберто  й  заблокував удар Антоніо своєю шаблею.
— Думав я дозволю тобі  мене  поранити? Думай і далі, поки я  буду атакувати тебе.
Рональд  різнув  трьох моряків  своїм мечем  й  взявши свічку, запалив  від неї мотузку. Аж раптом знизу  на палубу вийшли Моллі й Маркус з рештою полонених. Рональд  відвернувся до них.
— Хутчіше перебігайте  на сусідній корабель! Цей  корабель скоро піде під воду!
Аж тут  зі спини Рональда поранив  у  лівий бік живота один  з команди корабля.
— РОНАЛЬД! —  крикнув Роберто  й  кинувся до товариша, після чого розсік горло  напавшому моряку.
— ШАРК, БОБ! НЕГАЙНО ПЕРЕНЕСІТЬ ЙОГО НА НАШ КОРАБЕЛЬ Й ЗУПИНІТЬ КРОВОТЕЧУ!
Шарк  і Боб  одразу ж взяли непритомного Рональда  й поспішили на борт “Темної Німфи”.
— Схоже хлопчику  не погано так дісталось. Сумніваюсь,  що він залишиться живим. —  з усмішкою промовив  Антоніо.
— ЗАМОВЧИ! — прокричав розлючений Роберто й   пірнув шаблею Антоніо під грудьми. —Він виживе. ЧУЄШ! ВІН ВИЖИВЕ! ЦЕЙ ХЛОПЧИНА НЕ МОЖЕ ПОМЕРТИ ТАК РАНО!- Роберто вийняв свою шпагу з  чужого  тіла й прокричав  своїй команді, помітивши, що вже почали  займатись вітрила.
— ГОДІ БИТИСЬ! ХУТЧІШЕ ВІДВЕДІТЬ УСІХ ПОЛОНЕНИХ НА НАШ КОРАБЕЛЬ!  МИ   ВІДСТУПАЄМО!
Пірати почали відступати, одночасно,  з тим  допомагаючи перебратись на сусідній корабель усім  юнакам і  дівчатам.
Зовсім  скоро  на  кораблі, що вспалахнув яскравим полум'ям,  не залишилось нікого, окрім  розгромленої команди корабля   й   капітана судна, який сидів на підлозі спершись  об зовнішню стіну  своєї каюти й тримав руку на  відкритій рані.  Перед очима Антоніо  почали з'являтись  ключові спогади його  життя.