○◇○РОЗДІЛ 25: НАЩАДОК ПРОКЛЯТОГО РОДУ○◇○

Наступного дня Люциус разом з Ернестом відправився до лісу, де очевидно розташовувався сховок "Культу Люциуса". До початку правління Ернеста темна магія була під суворою забороною. Темні маги переслідувались білими під схваленням тодішньої влади. Вивчення темної магії було недоступним у вищих магічних навчальних закладах, тому багато хто навертався до заборонених чар самостійно або ж під керівництвом когось із темних чаклунів. Проте за вивчення темної магії карали смертною карою. Адже порушення цієї магічної заборони є досить серйозним злочином.

Після смерті Фрідріха першого фон Едерна тоді тільки заснований "Культ Люциуса" влаштував у Фелірі справжнє побоїще. У той час молоде королівство зазнало досить багато втрат серед населення. І зазнало б більше, якби решта хранителів фігур не зупинили б темних чаклунів ціною власних життів.

Невдовзі Ернест з Джонатаном та Люциусом підійшов до невеликого тунелю у лісі. Джонатан знервовано поглядав на Люциуса, адже трохи його побоювався. Сам демон на такі погляди не сильно звертав уваги.

— І ось ми нарешті тут! Відчуваю присутність своєї крові поруч. Скоріш за все мій нащадок є членом мого ж культу. — захоплено промовив Люциус та відсунув трохи у бік ліани, які росли закриваючи прохід до тунелю. — Чого зупинилися? Мої ручні маги можуть трохи кусатись, проте поруч зі мною вони вас не зачеплять. — демон посміхнувся та створивши вогник у руці пішов у тунель.Ернест без вагань пішов слідом за Люциусом, а Джонатан зайшов слідом аби впевнитись, що Ернест буде у безпеці.

У тунелі було досить темно та прохолодно. Єдиним джерелом світла був вогник у руці демона. Проте невдовзі компанія вийшла до довгуватого коридору, з якого вели далі тільки одні дубові двері. Люциус відчув свого нащадка за ними та стрімко пішов туди. Проте як тільки демон відчинив двері, то побачив доволі моторошну картину для пересічної людини. Неймовірно блідий худий юнак, на вигляд двадцять одного року з темними колами під очима та з пофарбованим у фіолетовий з чорним хвилястим волоссям, сидів на підлозі та їв сире м'ясо. Поруч з ним лежали останки людської плоті. Помітивши Люциуса, юнак різко відкинув у бік шмат плоті та витягнувши кинджал, направив його кінчик йому до горла.

— Воу-воу! Помалу, Марко! У нас є до вашого лідера одна справа.

Юнак ножа не прибрав та промовив у відповідь насупившись.

— Лідер культу - це я.І мене звуть Бартоломео. А хто ти? Звідки ти знаєш моє справжнє ім'я та що тобі від мене потрібно? Говори інакше порву на шмаття та зжеру!

Люциус лише посміхнувся.

— Пфф...Дурненький, Марко. Ти мене не зїсиш, бо я демон. Я Люциус - володар Пустелі Тіней та темних духів, а ще засновник цього культу. Мабуть, ти мене не упізнав, бо я знизив рівень своєї скверни для не помітного проникнення у ваш сховок. — у цю ж мить демон випустив свою скверну та темний маг, відчувши його справжню сутність, сховав кинджал.

— То це так ви виглядаєте, пане Люциусе. Що ж, радий вітати вас у нашому культі. Чим я можу вам прислужитися?

Люциус посміхнувся трошки ширше.

— Почнімо усе з початку. Звідки я знаю твоє справжнє ім'я? Усе просто, ти мій нащадок. Ти нащадок роду Кайссеті. Я відчуваю у тобі мою кров, кров мого сина Домініка та моєї доньки Елізабет. Ось чому на свій вік ти настільки сильний темний маг, Марко Кайссеті.

Бартоломео спочатку шоковано дивився на демона, проте пізніше запитав у нього.

— Для чого саме ви знайшли мене? Я вам для чогось потрібен?

Люциус посміхнувся та клацнувши пальцями, перемістив до кімнати Ернеста. Ернест був досить спантеличеним такою телепортацією.

— Познайомся з його величністю королем Ернестом. Я зробив його королем через контракт та користуюся періодично його тілом. Проте зараз він потребує підтримки нашого культу.

Бартоломео поклонився Ернестові та запитав у нього.

— Чим можу бути корисним, ваша величність?

Ернест прокашлявся у кулак та промовив, краєм ока помічаючи чиєсь напівз'їдене тіло.

— Братство білих магів уже двічі замахувалось на моє життя. Мені потрібна підтримка "Культу Люциуса" аби покарати їх.

Бартоломео трохи задумався та здувши з чола пасмо фіолетово-чорного волосся, посміхнувся.

— Гаразд, ми допоможемо вам розправитись з білими магами. Проте натомість мені потрібно дещо від пана Люциуса.

Люциус ніби здивовано підняв брову та усміхнено відповів.

— Чого саме ти хочеш, Марко? Для тебе я зроблю що завгодно.

Бартоломео повів гостей за собою у геть інше приміщення.

У цьому приміщені було досить моторошно. Це відчуття навіювала кров у численних банках на полицях шаф, де мали б замість них бути книги. Також всюди було павутиння, потухлі свічки, черепа якихось тварин та накреслені всюди чаклунські кола. Проте родзинкою моторошності було тіло мертвої білявої жінки на кам'яному ложі, в яке через трубки вкачувалась кров із двох банок поблизу. Бартоломео підійшов до тіла та трохи поправив одну із трубок.

— Це моя мати. Я намагаюся повернути її до життя. Проте як би я не намагався, моїх сил та майстерності вистачає лише щоб підтримувати її тіло за допомогою заговореної крові.