○◇○ РОЗДІЛ 23: СТРАТА АСАСИНІВ○◇○

(525 рік за фелірським календарем)

Темна ніч. В один із провулків Авердишу кваплячись забіг ошатно вбраний чоловік та судячи з його вбрання, був торговцем й чомусь дуже часто схвильовано озирався собі за спину. Пройшовши ще пару метрів він зупинився, побачивши перед собою повністю одягнутого у чорний закритий одяг чоловіка. Обличчя незнайомця також було сховане за чорною маскою.

— Вітаю, пане. Мене послав наш лідер з новиною про успішне виконання вашого прохання та оплатою нашої роботи. Як і було узгоджено, з вас п’ятсот срібних сов та ще три золоті сови, оскільки у нас виникли труднощі з налагодженням подальшого зв’язку із вами. — загадковий чоловік протягнув торговцю руку, очікуючи мішечок з грішми. Проте раптом його співрозмовник дивно посміхнувся та промовив.

— Він тут! В’яжіть його!

Після цих слів та недовгої бійки чоловіка у чорному міцно зловили за руки королівські гвардійці та потягли до в’язниці.

Через деякий час до Ернестового кабінету, де саме сидів за документацією король, явився Джонатан.

— Пане Ернесте, у мене для вас досить хороші новини! — промовив блондин з усмішкою, адже сам був радий одному спійманому кривдникові свого коханого.

Ернест відволікся від перечитування документів та глянув на свого посіпаку.

— Ну, кажи вже що там. І давай швидше, я ще маю багато справ.

Джонатан трохи видихнув.

— Минулого вечора завдяки одному із торговців гвардія успішно спіймала одного з асасинів, які наважились вчинити замах на ваше життя, пане. Після катувань від рук герцога Грегорі де Норке в’язень розповів про місця проживання та переховування решти асасинів-утікачів. Наразі гвардійці вже арештовують їх.

Ернест задоволено посміхнувся та віддав наступний наказ Джонатанові, опершись на кисті за столом.

— Це неймовірно прекрасна новина, Джонатане. Передай від мене Грегорі де Норке, що я дуже вражений його роботою та хочу аби він після арешту решти асасинів провів їх привселюдну страту. Гвардійці нехай зженуть місцян до місця страти перед її початком. Народ повинен врешті решт усвідомити якою ціною для них обернеться непокора мені - їхньому королю.

Джонатан лиш кивнув головою та пішов геть.

Настав ранок та в одному з будинків майже на окраїні Авердишу біловолоса дівчинка років так дев’яти швидко збігла по сходах та кинулася в обійми свого такого ж біловолосого батька.

— Алісо, скільки разів тобі говорити - не бігай вниз по сходах! Ти ж можеш упасти! — промовила темноволоса жінка, готуючи сніданок біля плити.

— Пробач, мамусю. Я не змогла всидіти у своїй кімнаті як тільки почула, що повернувся татко. — відповіла дівчинка та усміхнулась від батькового поцілунку у щічку.

— Ти ж моє золотце! Дякую, що так чекаєш на мене, доню. — посміхнувся чоловік та повернувся обличчям до дружини, яка вже також його обнімала за спини.

— І не тільки наша доня постійно чекає на тебе, а і я, коханий. — жінка ніжно поцілувала свого чоловіка у щоку та раптом здригнулась, помітивши його стурбований погляд. — Щось трапилося, любий?

Чоловік тяжко видихнув та опустив дочку донизу.

— Моїх людей почала схоплювати королівська гвардія. Це лише питання часу, коли вони прийдуть по мене. Нам потрібно негайно збиратися звідси!

Жінка від такої промови чоловіка одразу ж спохмурніла.

— А я говорила тобі, Кевіне, зайнятись більш безпечною справою.Я зна...Я відчувала, що все до цього дійде! Ти кожен раз ризикуєш собою заради грошей. Хоч раз послухай мене та перестань ставити на кін своє та інших життя!

Чоловік підійшов до дверей та знову тяжко видихнувши, відповів дружині.

— Жанно, годі цих безглуздих дорікань. Ми повинні негайно їхати геть зі столиці! Я зараз піду та запряжу коня у воза, а ти пакуй речі. — проте як тільки він відчинив двері то побачив перед собою королівських гвардійців.

Один із них промовив.

— Кевіне Фріс, ви звинувачуєтесь у плануванні замаху на життя його величності Ернеста фон Едерна та засуджуєтеся до смертної кари через повішання.

Почувши свій вирок Кевін крикнув дружині.

— Жанно, щоб не трапилося подбай про нашу доньку. І пам’ятайте...Я люблю вас. — від розпачу на серці він мимоволі пустив сльозу, адже вже усвідомлював, що більше не побачить свою родину. На останок чоловік схилив голову та дозволив гвардійцям вивести себе із будинку.

Аліса зарюмсала зі страху та раптом вибігла з будинку слідом за гвардійцями. Вона досі не могла цілком усвідомити те, що її любого татка кудись забирають геть від них з мамою. І звісно ж як будь-яка дитина Аліса тягнулась до свого тата. Проте зараз це досить небезпечно.

— АЛІСО! Повернись! — пролунав крик матері дівчинки, проте вона наче не чула її та бігла далі.

Невдовзі дівчинка прибігла до великого скупчення людей. Усі вони схвильовано переглядалися між собою, дехто з них тремтів від жаху в передчутті чогось жахливого, а дехто не міг піти геть через сторожу навколо. Незабаром до шибениці піднявся Гергорі з мішком на голові та на злякані погляди простолюду вивели усіх сімох заарештованих асасинів. Гвардійці хутко накинули на кожного із них петлю та очікували збоку на команду ката. А сам кат Грегорі дивився кудись у гору очікуючи дозвільного жесту з боку короля. Ернест вийшов на балкон та звів руку зі стиснутим кулаком і відчепіреним у бік великим пальцем. Увесь народ унизу завмер від жаху.Секунда...та великий палець правителя тирана опускається вниз. Грегорі побачив цей жест та опустив вниз від себе важіль.Тієї ж миті люки під в’язнями-смертниками відчинились та вони почали вмирати від удушення мотузкою. Аліса завмерла та з жахом споглядала за лицем батька, яке охопила передсмертна агонія. Дівчинка заплакала без шумно, бачачи смерть рідної людини, та раптом чомусь перевела погляд на руки ката. Їй в очі одразу ж кинувся шрам на зовнішній стороні долоні чоловіка та вона усю дорогу назад додому намагалась його запам’ятати.