○◇○РОЗДІЛ 22: ПРИДУШЕННЯ БУНТУ○◇○

Невдовзі у Ронде один зі шпигунів підбіг до другого сина графа Рютенберга Пітера та повідомив йому про приїзд Ернеста у місто. Пітер тієї ж миті прибіг повідомити про цю новину брата та батька.

— Король направляється у місто! Нам вдалося! Ми виманили його зі столиці! Він буде у Ронде за кілька днів.

Граф Рютенберг дав синові щигля, аби той трохи втихомирив свої емоції.

— Ще рано радіти, Пітере! Ми повинні убити цю сволоту. Так що прибережи свої радощі на потім.

Пітер тяжко видихнув та відповів.

— Добре, але ми повинні підготуватися до оборони міста, поки він не приїхав.

І тут у кімнату зайшов Філіп вже з темним волоссям та спакованими речами.

— Усе, я вирушаю геть. Може хоч попрощаєтесь зі мною?

Решта членів родини нічого не промовила й лише подивилась на юнака розчаровано. — Що ж, тоді до зустрічі. Бережіть себе! — з цими словами молодший син графа покинув їхній сховок та невдовзі сів у човен заплативши перевізнику за дорогу.

      Через декілька днів Ернест з вірними посіпаками та гвардійцями прибули до Ронде. Проте як тільки вони почали в'їжджати до міста, як будинки, між якими вони рухались, підірвались. Вибух налякав коней та їх вершники ледве тримались у сідлах.

— Тримати стрій! Це всього лиш вибух. Схоже ворог налаштований серйозно на боротьбу із нами. — закричав Ернест та почав віддавати подальші накази. — Розділимось на невеликі групи. Схоже сім'я Рютенбергів вже встигла озброїти частину місцевих мешканців. Перша група піде на захід міста роззброїти повстанців на чолі з Антоніо, друга група під керівництвом Джонатана піде на схід, а третя під моїм командуванням піде у центр міста. Після виконання завдання, Джонатан, Антоніо, ви повинні подати сигнал димового револьверу. Усіх озброєних при спробі втечі або спробі убити вас, дозволяю ліквідувати. Всім усе зрозуміло?

— Так, сер! —  викрикнули всі солдати та після віддачі наказу королем почали його виконувати. Як і було заплановано усі розділились на три групи.

Група Антоніо вирушила на захід Ронде та вступила у вуличну бійку з озброєними місцевими, як і група Джонатана, яка знаходилась на сході міста. Поки солдати билися з повстанцями, Джонатан помітив дивну особу у коричневому плащі, яка довго дивилась на нього, а потім побігла кудись провулком.

— Продовжуйте виконувати наказ! Я почну переслідування декого, скоріш за все їх лідера! — промовив блондин своїм солдатам та погнався за утікаючою  таємничою особою. Через деякий час загнаний в тупик незнайомець зупинився та повернувся  до Джонатана.

— Хмм, ти, мабуть, один із лідерів цього бунту. Чи я помиляюсь? — запитав з усмішкою Джонатан та незнайомець зняв із себе капюшон  свого плаща. Ним як очікувано виявився син графа Рютенберга Вільям.

— А ти досить кмітливий. Я думав, що сюди прискачить сам король, але прибув ти, Джонатане Ротреджу. Я досить багато чув про тебе та твою славу королівського вірного собацюри. — зухвало промовив Вільям та витягнув свій меч з піхв. — Що ж, спочатку уб'ю тебе, а потім доєднаюсь до батька у центрі аби прикінчити твого мерзенного володаря.   — накинувся на Джонатана з мечем, проте той швидко заблокував удар своїм мечем.

— А ти досить хамовитий як для аристократа, Рютенбергу.І закарбуй це собі у пам'яті, я не дозволю вам зашкодити пану Ернесту!

Між ними зав'язалась бійка на мечах, проте в один момент Джонатан притиснув Вільяма до стіни, встромивши йому меч у правий бік живота.

— Пхах...Я...Я здогадався, чого ти такий вірний тому божевільному королю...Ти не просто вірний йому...Ти закоханий у нього...О це так несподіванка...Собацюра короля таємно його кохає...Тобі не гидко від цього? — продовжував чіпляти за живе Джонатана Вільям, попри своє поранення.

— Закрий рот! Це не твоє бісове діло! — крикнув Джонатан та прокрутив меч, встромлений у суперника, декілька разів, а потім різко витягнув його та різнув шию рудоволосого. — Я не дозволю вам зашкодити пану Ернесту, будь у цьому впевнений. — окинув упавшого замертво Вільяма холодним поглядом та раптом відчув різкий біль у животі. Поглянувши на джерело болю Джонатан помітив у собі меч.

— Дідько! — різко витягнув меч із себе та міцно перев'язавши рану власною штаниною пішов у бік своїх солдатів, аби йому надали першу медичну допомогу.

      Тим часом Ернест бився у центрі міста із Пітером Рютенбергом, старшим сином графа. Молодий панич не поступався у навичках королю. Вони обоє бились майже на рівних. У Пітера навички набуті тільки завдяки посиленим тренуванням з фехтування та роботі у королівській гвардії за часів правління Карлоса. А Ернест на відміну від Пітера на додачу до навичок фехтування має справжній бойовий досвід, якщо не брати до уваги підсилення фізичної сили завдяки договору із Люциусом.

— А ти досить непогано б'єшся, як для звичайного зухвалого графського синочка. — зробив несмішливий комплімент своєму супротивнику Ернест.

Пітер хмикнув та відповів, відбиваючи удар короля.

— Я не потребую компліментів від вбивці моєї сестри! Я помщуся за Амелію й ти будиш вічність гнити у Пустелі Тіней, покидьку! — почав різко нападати, проте розлючений  Ернест міцно стиснув руків'я свого меча. Раптом за спиною короля опинився граф Рютенберг.