○◇○ РОЗДІЛ 20: РЕПРЕСІЇ ПРОТИ АРИСТОКРАТІЇ○◇○

Після того як Джонатан врятував життя Ернестові під час нападу на них асасинів у лісі, Ернест почав більше довіряти своєму слузі. Молодий король вирішив не надавати сильної уваги тому, що трапилось після нападу біля комина, тому поводився як і завжди холодно до свого оточення. А от Джонатана те що трапилось у заміському маєткові досі сильно хвилювало. Він постійно повертався думками до тих болючих слів Ернеста, які той сказав після спроби блондина зізнатись в почуттях.

— Є список... — раптом промовив Ернест, коли він разом зі своїми двома посіпаками як завжди чаював у малій вітальні біля свого кабінету.

— Який список? — здивовано запитав Джонатан, відійшовши від  своїх нав'язливих думок.

Ернест у ту ж мить кинув на стіл кілька сильно списаних паперів.

— Це список з іменами усіх членів ради міністрів та іменами членів їхніх сімей та також з їх перерахованим майном. — глянув на злегка розгубленого Джонатана. — Я хочу доручити тобі дещо.

Джонатан глянув на список з іменами, а потім на свого пана.

— Що це за завдання, мій пане?

Ернест різко спохмурнів.

— Слухай уважно мій наказ, Джонатан. Ти разом із гвардією вирушаєш до усіх вказаних у списку аристократів та намагаєшся змусити їх присягнути на вірність мені. Присягнувши мені на вірність вони зможуть уникнути мого гніву та зберегти свій титул. Якщо ж вони відмовляться, я не збираюсь їх милувати. Покарання буде наступним: відмовившись прийняти мою пропозицію, чоловіки повинні бути негайно посаджені у в'язниці та очікувати страти, жінок та дітей відправити на роботу у копальні та шахти королівства.Так з них хоча б буде якась користь для держави.

Джонатан вжахнувся таким словам свого пана, до котрого його серце всупереч на усе, до цього часу відчувало ніжні почуття.

— У шахти...Дітей...Невже ви зовсім їх не пожалієте? — після цих слів він зіткнувся зі страхітливим поглядом свого співрозмовника. Погляд Ернеста був безжальним, трохи роздратованим та незворушним.

— А мене хтось колись жалів? Хто мене жалів, коли я регулярно отримував побої від мого батька-покидька? Ніхто...Хто намагався хоча б раз пожаліти  та зрозуміти малого мене? Ніхто! Усі...Усі довкола бачили в мені всього лише монстра та продовжують бачити. І я їх ненавиджу. Я ненавиджу особисто кожного, хто посмів хоча б раз назвати подумки мене чудовиськом. Вони створили з мене монстра своєю мовчазною згодою, тож я не збираюсь їх жаліти. Тож замовкни, Джонатан, та виконуй мій наказ!

Джонатан тяжко видихнув та взявши зі столу папір, пішов на вихід із кімнати.

— Я виконаю ваш наказ. Я буду виконувати кожен ваш наказ, мій пане, якщо це зробить вас хоч трохи щасливим. Я піду із вами у самі глибини Пустелі Тіней, якщо на те буде ваша воля. — відкрив двері та раптом почув наступні слова від короля:" Краще заведи сім'ю". Почувши це Джонатан стиснув від розпачу та легкого гніву зуби та пішов збирати гвардійців.

Усе йшло так, як і наказав Ернест. Джонатан разом із гвардією об'їздив вже значну частину садиб аристократів зі списку, наданого для цього завдання. Чоловіків заковували у кайданки та відправляли до в'язниці, дітей та жінок садили у вози та вивозили на примусові роботи до шахт. А тих, хто присягав королю вносили до окремого списку аби згодом надати його правителю. Споглядаючи сльози та біль невинних людей, Джонатан ледве тримав себе в руках аби не розчулитись та не натворити дурниць.

— Хто там далі, Кас? — запитав Джонатан у тримаючого список гвардійця, а той негайно відповів.

— Сім'я барона Чарльза дель Розена. Його маєток знаходиться  майже у центрі Авердішу та із членів сім'ї у нього лише дружина Августина дель Розен та восьмирічний син Роберто дель Розен.

Почувши прізвище наступних приречених на лихо людей, Джонатан трохи здивувався. Він часто з'являвся у садибі Розенів, адже там був колись більярдний клуб для заможних людей. Баронесу чоловік вважав досить привабливою жінкою, але особисто нічого не відчував до неї, адже його серце вже давно зайняте. Але тепер він задумався, а чи не створити фальшиву сім'ю із вдовою Розен, шантажувавши при цьому жінку її та її сина безпекою. Адже Джонатан поклявся виконувати кожен наказ Ернеста, навіть якщо йому самому від цього буде боляче потім.

— Тоді вирушаємо до маєтку  Розенів. — сказавши це, блондин у ту мить сів у карету.

 Невдовзі екіпаж королівської гвардії зупинився перед  садибою сім'ї Розен. Баронеса дель Розен саме гуляли зі своїм сином біля маєтку, проте помітивши королівську карету та Джонатана зупинилась. Малий Роберто заховався за спиною матері, адже трохи був наляканий, побачивши королівських гвардійців. Проте погляд хлопчика почав швидко розглядати прибулого разом із гвардійцями Джонатана. Роббі добре пам'ятав цього чоловіка й те, як він час від часу дивився на його матір. Джонатан із роками став досить не приємною ззовні людиною, самий лише його зовнішній вигляд та манера одягатись навіювали страх: біляве пухнасте волосся, частина з якого зав'язана резинкою; грубі риси обличчя; на широкому накачаному торсі одягнена шкіряна жилетка, яка розстебнута; ошатні  темні штани й високі чоботи; на руках шкіряні без пальчикові рукавички.

— Навіщо ви приїхали пан Ротредж? Хіба я не ясно сказала в минулий раз? Я не збираюся бути вашою коханкою. — промовила баронеса трохи наляканим, проте впевненим голосом.