○◇○ РОЗДІЛ 19: НАПАД АСАСИНІВ○◇○

Після смерті Амелії Ернест став ще  жорстокішим, адже єдина людина, котра була для нього усім, вже  мертва. Час від часу він згадував Амелію, її усмішку, її ясні блакитні очі...Проте тепер він більше ніколи не побачить жінку, яку так палко кохав. І у такому розпачі та злості на самого себе проходили роки. У одну із ночей на вулиці була сильна буря. Ернест нервово рухався у ліжку зі сторони в сторону так, як ніби йому снилося жахіття.

— Ні...Ні...Пробач...Я...Я не хотів...Я.. АМЕЕЕЕЛІІІЯААААА !!!!

— закричав Ернест, прокинувшись від жаху.

До його покоїв тієї ж миті вбіг Джонатан та кинувся до нього.

— Пане...Пане! Пане Ернесте! Прийдіть у себе. Це був лише сон...

Проте Ернест поглянув на свого відданого слугу переляканим поглядом.

— Я...Я бачив її...Я бачив Амелію у мене на руках усю в крові! Я убив її... Я убив її!

Джонатан тяжко видихнув  та відповів.

— Вам слід відпочити, пане. Поїдьмо на відпочинок у заміський маєток вашої матері? Свіже лісне повітря  піде вам на користь.

Ернест трохи подумав та відповів.

— Добре, поїдьмо на цих вихідних. Сповісти завтра прислугу про наш від'їзд.

Джонатан задоволено посміхнувся та кивнув. Він був дуже радий, що його пан погодився із його ідеєю заміського відпочинку.

— Як скажете, пане. А зараз засинайте. Я сидітиму поруч та стерегтиму ваш сон.

Ернест лише хмикнув на такі слова Джонатана та повернувся до нього спиною у ліжку.

— Ну тоді на добраніч.

     На наступний день Джонатан зібрав усіх слуг та розповів їм про прийдешній від'їзд за місто на відпочинок. Це також почув начальник королівської варти та після зібрання пішов у місто, накинувши на себе плащ. Невдовзі він зустрівся у таверні із дивним чоловіком у темному плащі. Цей незнайомець був альбіносом та мав при собі багато різної зброї, яку ховав під плащем разом з одягненим на себе лицарським нагрудником. Чоловік тримав у  правій руці фото своєї доньки, яка була його точною копією, та розглядав його з посмішкою на обличчі, а у лівій руці дерев'яний кухоль з елем. Начальник королівської варти повільно підійшов та присів  поруч із ним.

— Ви Кевін Фріс? — запитав начальник варти у незнайомця.

— Так, це я. А ви, мабуть, наш новий клієнт. Ваш товариш вже розповів про ваше прохання. Ви ж розумієте, що наша операція може не вдатись, якщо така важлива ціль буде цілодобово перебувати у своєму палаці.

Начальник замовив і собі кухоль елю й промовив до свого співрозмовника.

— Не хвилюйтесь. Сьогодні я довідався, що ціль планує на цих вихідних покинути палац та поїхати на відпочинок у заміський маєток своєї матері. З ним будуть двоє його слуг та декілька вартових як супровід. — чоловік помітив фото у руках лідера групи асасинів, яку вирішив найняти для убивства Ернеста. — Мила дитина, це ваша донька? Досить незвично, що альбінізм як у батька, так і у доньки.

Кевін кивнув.

— Так, це моя донька Аліса. Альбінізм у нашому родоводі досить часте явище. Він наче родове прокляття - кожен первісток нашої сім'ї альбінос. І я дякую вам за інформацію щодо завдання. Ми негайно розпочнемо підготовку до операції, адже вже знаємо розташування маєтку про який ви говорили. Що ж, я дам вам знати коли ми виконаємо ваше замовлення, тож можете вже готувати оплату.

— Не хвилюйтесь, я сплачу вам одразу ж після виконання вашого завдання. На цьому все. До зустрічі.

Кевін Фріс лише кивнув та продовжив пити ель, коли його співрозмовник відсів за інший столик.

      Пройшло пару днів та настали вихідні. Ернест уже зібрався разом із Джонатаном та Антоніо  на від'їзд у заміський маєток своєї матері. Королева Меріан часто їхала після  п'яних нападів  свого чоловіка до цього маєтку аби прийти у себе та набратись сил. І зараз із такою ж метою до цього маєтку прямує і її молодший син, її ж вбивця. Ернест їхав у кареті  та втомлено дивився через її віконце на лісні краєвиди, навпроти нього сидів Джонатан та замріяно дивився на нього. Він планував зізнатись йому у почуттях під час відпочинку, що не наважився зробити всі ці роки. Спереду та ззаду карети їхали вартові та Антоніо на конях. Пройшло пару годин та  екіпаж прибув на подвір'я садиби. Сама будівля маєтку була трохи зарозшою лозою та мохом ззовні, бо за нею давно ніхто не доглядав, окрім кількох робітників, котрі ще були найняті матір'ю Ернеста. Територія навколо будівлі була теж у трохи  занедбаному стані, проте це не було критично. Вартові прив'язали коней у стайні та  супроводили свого короля у середину маєтку разом із Джонатаном та Антоніо. Увесь день та вечір Ернест намагався відволіктись від нав'язливих думок про смерть коханої жінки. Антоніо намагався відволікти свого пана за вечерею жартами, а Джонатан просто був поруч та стежив аби з Ернестом не трапилось біди.

Наступного дня Ернест вже був  жвавішим та раптом після обіду від Антоніо прозвучала одна ідея.

— Поїдьмо на полювання до лісу. Я чув що це, досить поширена розвага серед знаті. Заодно його величність стане менш напруженим.

Джонатану ця ідея сподобалась, тож він відповів.

— Я не проти. Чудова ідея. Я дам розпорядження готувати коней, якщо ви не проти, пане Ернесте?