○◇○ РОЗДІЛ 18: СТАНЬ МОЄЮ○◇○

(522 рік за фелірським календарем. Королівство Фелір. Столиця Авердіш)

            Пройшов рік від того дня як Ернест захопив владу у Фелірі. За цей рік трапилось багато чого. По-перше, країни союзники відмовились визнавати Ернеста законним королем та одноголосно ухвалили рішення, що у Фелірі є всі ризики укріпленню диктатури як політичного режиму. Через це рішення усі іноземні посли доволі швидко покинули Авердіш та розірвали із Феліром усі наявні договори. Відповідно розірвання договорів спричинило кризу в економіці королівства через неможливість здійснення торгівлі із сусідніми країнами. Фелірці відчули різке підняття цін на усі продовольчі та лікарські товари, проте найгірші часи ще попереду.По-друге, розповсюдився страх та паніка серед людей через ліквідацію Ернестом ради старійшин та зменшення цивільного захисту. Багато гвардійців та солдат перейшли на бік нового короля та відповідно закривали очі на різко зростальну кількість злочинів. Також фелірська знать була під постійною напругою, адже вони не знали у який момент руки само коронованого правителя дотягнуться й до них, якщо вони підуть проти його волі. Загалом колись тихий і спокійний Фелір прокинувся від різких змін у не найкращий бік.

            Одного дня Ернест як і зазвичай сидів у тронній залі та вертів у руці череп свого брата. Чомусь йому подобалось ось так зловтішатись вже з мертвого Карлоса. Певно він відчував свою зверхність над ним. Аж раптом до тронної зали увійшло декілька гвардійців та тієї ж митті стали на коліна перед Ернестом, схиливши голови.

— Ваша Величність, у нас для вас є хороші новини.

Ернест відставив череп брата у бік та глянув зацікавлено на гвардійців.

— Говоріть, які новини ви маєте для мене.

Один із гвардійців продовжив.

— Ми дізнались де ховається від вашої величності колишня королева Амелія.

Ці слова дуже приємно здивували Ернеста, що він аж посміхнувся. Нарешті через рік після зникнення він побачить її - ту, котру досі кохає.

— І де ж вона ховається від мене?

— Її помітив один із наших інформаторів у маленькому святилищі одного селища біля кордону із Тельвінією. Вона прикидається жрицею та інколи проводить час із сиротами сусіднього дитячого будинку. Нам вирушити за нею?

Ернест задоволено відповів.

— Так. Вирушайте у те селище та приведіть Амелію до мене. Тільки не зашкодьте їй. Вона має бути цілою та не ушкодженою, коли повернеться у ці стіни.

Гвардійці відповіли в один голос.

— Так, ваша величність. — і покинули трону залу.

            Пройшло чотири дні й на подвір'ї того самого маленького святилища під деревом Амелія читала дітям із сиротинця книжку із казками. Вона інколи проводила із ними час аби утамувати свою материнський біль за рідним сином. Діти уважно слухали молоду жінку та дехто із них зацікавлено розглядав малюнки у книзі.

— Дракон такий жадібний. Він же має багато скарбів, а все одно викрав принцесу та просить у короля за неї золото. Я б такому дракону точно хвіст відтяв би. — хвацько промовив один із хлопчаків, що сидів поруч з Амелією.

— Я і не сумніваюсь, Яне. Але спочатку ти маєш вирости та стати лицарем, щоб здолати дракона. — з усмішкою промовила Амелія та погладила малюка по голові.

— Але ж я і так сильний! — промовив Ян, аж раптом Амелія злякалась, помітивши гвардійців на подвір'ї святилища. Жінка глянула на дітей, затуливши їх собою, та промовила до них.

— Тікайте хутчіше до своїх нянечок та не виходьте!

Діти тієї ж миті утекли назад до сиротинця, а один із гвардійців звернувся до Амелії.

— Пані Амеліє, нас прислав його величність Ернест. Він бажає, щоб ви повернулись до столиці. Будь ласка, ходіть із нами, ми не завдамо вам шкоди.

Проте Амелія не вірила їхнім словам та вже намагалась швидко забігти у середину святилища. Гвардійці побігли за нею та один із них зміг спіймати утікачку, проте Амелія сильно вдарила його головою в обличчя та поки він узявся за болюче місце швидко відійшла якомога далі. Амелія не збиралась дати себе так легко спіймати та відправити до вбивці її чоловіка. Вона не знала, чого саме хоче від неї Ернест, проте вже здогадувалась, що це може бути зв'язано з нею та її сином Рональдом. Швидше за все Ернесту потрібен Рональд, як законний спадкоємець трону, аби вбити його як і Карлоса. Невдовзі між колишньою королевою та гвардійцями-зрадниками зав'язалась бійка. Гвардійці намагались схопити жінку, проте Амелія пручалась та гамселила їх як тільки могла для власного захисту. Проте одного гвардійця вона впустила з поля зору та невдовзі перестала бачити що-небудь, через накинутий на її голову мішок. Побачила вона знову навколишній світ вже зв'язаною та на коні одного із побитих нею раніше гвардійців. Вони прямували до Авердішу та вже були досить далеко від селища, у якому вона переховувалась.

             Дорога назад до Авердішу зайняла також чотири дні. Амелія намагалась неодноразово утекти, проте усі її спроби закінчувались невдачею через постійний нагляд та супровід гвардійців. Й ось вона знову опинилась у королівському палаці. Місці, з яким зв'язані найкращі спогади її життя, проведеного поруч із коханим чоловіком. Ці кам'яні мармурові стіни бачили усю її з Карлосом трагічну історію кохання: весільне щастя, любощі та радість під час очікування їхнього малюка й на жаль його смерть та її квапливу втечу із дитиною в руках. Усе їхнє життя було зруйноване підступним палацовим переворотом брата її коханого. І ось через рік переховувань вона знову ходить коридорами цього палацу, проте вже більше не як щаслива майбутня мати, а як похмура вдовиця, котра була змушена відмовитись від власного немовляти. Заради його ж безпеки. Амелія не довго спокійно крокувала цими коридорами. Вона діждалась слушної миті та вихопила в одного стенда обладунків меч. Вона спробує знову утекти, проте тепер вже буде мати чим себе захистити. Гвардійці теж висунули свої мечі, проте не щоб нашкодити жінці, а щоб знову її схопити та привести до свого короля.