◇ ○ РОЗДІЛ 12: НАПАД НА АВЕРДІШ ○ ◇ ○

(Королівство Горт. Столиця Крерт)

                   Королівство Горт, варварська країна з імперським минулим. Від початку свого існування намагалась захопити землі Феліру та намагається й донині. Проте через поразку у двадцятилітній війні зі своїм західним сусідом, тепер Горт довгий час очікує моменту аби знову спробувати окупувати Фелір. Через усі страждання й біль під час окупації фелірці прокляли гортців та останні перетворились через це прокляття на великих потворних орків. Хоча у них пробавилось фізичної сили, але вони все одно не усвідомили своїх помилок.

                Наразі король Горту, який був найбільшим орком серед усіх з огидними бородавками на пиці, зібрав своїх радників та військове керівництво. Усі сиділи просто на підлозі на шкурах тварин.

— Час настав! У Фелире змінилась влада, новий король слабкий недосвідчений хлопчисько. Він нам точно не загроза. Поки не пізно, ми скористаємось послабленням Фелира та нападемо неочікувано на них. Ми захопимо Авирдиш ! — пробурчав задоволено король Горту, пускаючи при цьому слину в очікуванні захопити сусіднє королівство.

Майже усі присутні орки задоволено забили своїми дерев'яними битками та почали неймовірно волати в екстазі.

— Авирдиш буде нась! Авирдиш буде нась! Нась! Нась!

Проте раптом один із помічників місцевого генерала раптом викрикнув, від чого у залі повисла цілковита тиша.

— Але у Фелира є дехто знасно небезпесніший! Його слід боятись!

Король буркнув та запитав.

— И хто це такий? Говори давай!

— Це..Це...Це "Демон Фелира", говорять він дуже сильний та нездоланний у бою. — помічник дуже тремтів, розказуючи про Ернеста. Певно чутки про хлопця вже вийшли й за межі самого Феліру.

Але усі орки на таке попередження тільки заржали наче коні та прогнали вискочку помічника з кімнати, він сумно почалапав геть.

(Королівство Фелір. Столиця Авердіш)

              Тим часом у Фелірі Карлос сидів за документами, як раптом до його кабінету увійшла Амелія. Молодий король відволікся на дружину та підійшовши до неї, ніжно поцілував.

— Доброго ранку, кохана. Щось трапилось, що ти так зрання до мене зайшла? — лагідно посміхнувся.

Амелія трохи зніяковіла, проте одразу ж також посміхнулась.

— Я б хотіла з тобою дещо обговорити, любий.

Карлос трішки здивувався, але присів разом з дівчиною на невеличкий диванчик у його кабінеті та узяв її за руку.

— З цікавістю слухаю тебе, мила.

Амелія кілька секунд помовчала та промовила.

— Я тут розмірковувала чим мені займатись як королеві та до мене прийшла одна ідея. Я...Я хочу відкрити свою знахарську лікарню, де будуть лікувати травами за рецептами моєї сім'ї. Таким чином ми зможемо зменшити робоче навантаження на магів-цилителів, яких і так не багато, та допомагати людям у лікуванні хвороб. Я вже обговорила це з моїм батьком, він погодився, що вже час розкрити наші сімейні таємні лікарські рецепти народу.

Карлос посміхнувся.

— Це хороша ідея, люба. Лікарські рецепти родини Рютенбергів досконалі з медичного боку, тож думаю не слід їх більше тримати у таємниці та лікувати за ними лише вельмож. Простий народ також заслуговує на якісну медицину. — підтримав кохану Карлос. — Тримбач мені теж потрібна твоя допомога у правлінні державою. Мені дуже важко поєднувати управлінські документаційні справи та світські заходи, такі як різноманітні виставки, відкриття та званні вечори. Не могла б ти, за можливості мені з цим допомогти?

Амелія посміхнулась та відповіла.

— Звичайно.Я й сама хотіла це запропонувати. А ще я хочу запропонувати ввести закон який би захищав молодих дівчат студенток. — дівчина зовсім посумнішала. — Розумієш, коли я навчалась у "Срібній троянді" до дівчат, які навчались там, ставились досить упереджено. Могли принизити на очах у всіх, нахамити, звинуватити в крадіжці або навіть безпідставно вигнати з навчання чи відібрати право отримувати стипендію. Я навіть чула, що й в інших вищих навчальних закладах королівства коїться така несправедливість стосовно дівчат та жінок. Одна зі студенток навіть вчинила самогубство, бо її збезчестив один хлопець студент. Це просто свавілля якесь. — Амелія нервово стиснула кулак, проте Карлос лише заспокійливо погладив її по руці.

— Я обов'язково розв'яжу цю проблему. Особливо якщо вже через таку упередженість вже є втраченим одне життя. Як думаєш стосовно того, щоб відкрити один невеличкий відділ з допомоги жінкам та дівчатам постраждалим від будь-якого насилля з боку чоловіків? Цей відділ буде збирати заяви від постраждалих, розслідувати справи насилля та ставити обвинувачення незалежно від ради старійшин.

Амелія поглянула з надією на свого чоловіка.

— Це справді можна буде зробити?

— Так, люба. Як покарання для кривдників я впроваджу штрафи, які будуть виплачуватись потерпілій стороні. Обіцяю тобі, кохана моя, більше ні одна дівчина не буде відчувати себе приниженою чоловіками.

Амелія з вдячністю обійняла свого коханого чоловіка та промовила, ледве не плачучи.

— Дякую...Дякую, коханий.

                 Тим часом поки Амелія та Карлос розмовляли, Ернест слідкував за тренуваннями тих військових загонів, які довірив йому Карлос під командування. Хлопці солдати тренували свої навички фехтування у парних поєдинках, адже так наказав молодший принц. Якось Ернест відчув, що ось-ось відбудеться щось неочікуване, тому вирішив про всяк випадок підготувати своїх солдатів. Невдовзі Джонатан тихенько присів біля Ернеста недалеко від поля тренувань на лаву.