○ ◇ ○ РОЗДІЛ 10: ТОЧКА ВІДЛІКУ ○ ◇ ○

             Шум на землі через проблему між братами Едернами та графом де Дюро була настільки доленосною, що дійшла навіть до небесного міста світлих духів. Саме через конфлікт між графом Коліном та Ернестом ті самі легендарні хранителі фігур вирішили скликати нараду стосовно недавніх подій у Фелірі. Після своєї смерті, кожен з них увійшов до пантеону світлих духів Феліру як божества, які наразі є головними серед інших духів, підтримуючи гармонію.

              Фелірці з особливою пошаною ставились протягом усіх віків до засновника своєї держави - короля Фрідріха I фон Едерна, який у їхньому пантеоні зайняв найвищу позицію. Він був, так сказати, правителем небесного міста та опікувався усіма світлими духами предків. За життя Фрідріх побудував країну з нуля, створив усі необхідні умови для комфортного та безпечного життя народу, об'єднав націю в одне ціле. Наразі усі фелірці шанують його як великого та мудрого правителя усіх часів, але водночас бояться його кари за свої гріхи. Адже саме Фрідріх судить душі покійників та визначає чи залишаться вони в небесному місті, чи можливо відправляться до пустелі пітьми - місце споконвічного ув'язнення темних духів, яким править Люциус. На відміну від небесного міста, де душі знаходять вічний спокій та майже не помічають різницю між земним та потойбічним життям, у пустелі пітьми душі приречені на вічне страждання від тяжкості власних гріхів. Гріхи, наче непосильна ноша, окутують їх та завдають неймовірного болю, який не вщухає. Ось чому батько братів король Ділан так часто ходив та молився Фрідріху в його ж святилищі, намагався вимолити свої гріхи та не відчувати несамовитий біль після смерті. Проте Фрідріха йому не вдалось обдурити, тож він відправився до пустелі пітьми.

            Але окрім Фрідріха важливе місце у небесному пантеоні фелірців займають й інші хранителі фігур. Наприклад Кетрін Алоре, зачинателька дворянського роду Алоре та хранителька ферзя, опікується усіма цілителями Феліру. Саме вона надає цілительські здібності конкретній людині та загалом опікується стабільністю мани у королівстві. Білі маги цілителі особливо шанують свою покровительку та на кожен перший день весни проводять свято співів, запалюючи ароматні лікарські трави й прославляючи хранительку. А ще більшість пробуджень ядра мани у жителів королівства стається саме у перші весняні дні.

                 Ще одна хранителька, хранителька коня Ліліана, хоч за життя не могла нічого бачити окрім майбутнього, наразі в пантеоні фелірців шанується передусім як та, хто пише людські долі та зберігає їхні записи в архіві небесного міста. Вона завдяки своїй силі зазирати у майбутнє записує життя людини у свій сувій від народження й аж до самої смерті. Але вона не може втручатись у долю людини. На це у неї не має такої великої кількості енергії. Долю людини можуть переписати лише ті, хто має безмежний резерв світлої енергії мани та темної енергії скверни. Тобто це якраз Фрідріх та Люциус, як найсильніші духи з протилежними енергіями. Проте Ліліана записує усі можливі варіанти майбутнього для кожної людини та викреслює ті варіанти, які протилежні вибору людини. Тобто у певний момент життя, людині надається важливий вибір між конкретними рішеннями та прийняте рішення безпосередньо впливає на подальше життя. Ліліана лише як літописець записує усе, через що проходить людина, залишаючи лише один істинний варіант її долі. Після смерті людини, тоді коли сувій Ліліани закінчується та не має більше місця для записів, вона віддає сувій Фрідріху. Після прочитання якого він вже й судить душу померлого та після суду віддає сувій на зберігання до архіву.  Ось чому фелірці часто покладаються на інтуїцію та намагаються зробити правильний вибір у своєму житті.

           Ольгерд, хранитель тури, за життя був вправним стрільцем з лука та легко міг опанувати будь-який вид зброї. Його надлюдська швидкість зробила з нього неймовірно сильного воїна. Тож не дивно, що після смерті він почав опікуватись тими, хто обирав справою свого життя військову діяльність. Більшість фелірців з обережністю ставляться до військових та й взагалі дехто навіть побоюється людей у військовій формі та зі зброєю в руках. Дехто замислюється, чи можливість убивати людей справді гідна опіки одного із шести найсильніших світлих духів. Адже озброєна людина може спокуситися та не забрати життя невинного, а це фелірці вважають гріхом. Проте Ольгерд не настільки дурний, щоб захищати убивць. Одна справа убивати інших заради вдоволення власних хворих бажань, а зовсім інша йти на убивство заради порятунку інших та захисту власного дому. Тож кожен солдат армії Феліру складає присягу використовувати зброю для захисту та безпеки громадян королівства. У випадку порушення присяги солдата чекає суд як на землі, так і на небі. Адже за розумне поводження зі зброєю та неймовірне героїчне самопожертвування у випадку війни усім військовим Фрідріх прощає їхні гріхи. Звісно ж доповідати за людське військо має Ольгерд та й він за віддану військову службу оберігає життя військових аж поки місце на їхньому сувої долі не закінчиться. Тож на полі битви найчастіше гинули лише ті, чий час вже добіг кінця та вони за свої подвиги заслужили вічного спокою.

            Данієль, хранитель слона, за життя окрім допомоги Фрідріху займався різними ремісничими галузями. Якщо в Ольгерда був талант опановувати будь-який різновид зброї, то у Данієля талант швидко навчатись будь - якому ремеслу, навіть здавалось дуже жіночим. Йому було байдуже хто займається чим, головне було б чим себе зайняти та у цьому його неймовірна фізична сила дуже ставала у пригоді. Тож його вважають своїм покровителем ковалі, шахтарі, будівельники та навіть фермери. Усі, хто для своєї роботи потребує великих фізичних зусиль. Фелірці навіть мають своє свято аби вшанувати хранителя слона саме перед початком саджання нового врожаю. Вони ходять за можливості до святилища Данієля та моляться аби в нового врожаю було вдосталь і їм вистачило його для годування сімей.