○◇○РОЗДІЛ 5: ДОГОВІР○◇○

Ернест лежав у своєму ліжку та задумливо дивився у стелю. Цьогорічний його день народження виявився не таким, яким він собі його уявляв. Усі запрошені вельможі дивились на нього наче на чудовисько, ніхто навіть не приховував свого страху перед ним. На додачу до всієї гнітючої атмосфери його ж батьки так само дивились на нього наче на виродка. Перед очима усе спливали перелякані обличчя гостей, розчаровані обличчя батьків та згадувались їх крики, наче великий гучний гул. Раптом картинки свята зникли, а з'явились спогади з дитинства. Як батько у грозову ніч відлупцював його батогом по спині, а мати лиш спостерігала за цим. Як надалі батько не вагаючись бив його по щоках за найменшу провину і як мати утікала від нього.

Усі ці спогади сильно розгнівили хлопчину й він, піднявшись з ліжка, пішов на кухню. Добре, що його ніхто не помітив по дорозі туди. Вже у кухні Ернест узяв найбільший ніж, яким придворний кухар розділяв м'ясо, й попрямував прямісінько до батьківської спальні. Його погляд був спустошений, змучений й на додачу розлючений. Зараз він прекрасно знає, що хоче вчинити вбивство власних батьків. Навряд чи, світлі духи предків пробачать йому його вчинок. Проте зрештою, Ернест ніколи не ходив до святилищ й не молився. Через батька. Тому не бачив у цьому навіть необхідності. Зараз він вважає, що робить усе правильно. Адже батьки бачили у ньому лише чудовисько. Крок. І ще крок... Й ось перед ним двері батьківської спальні. Він тихо відчиняє двері й також тихо зачиняє їх. Ернест повільно крок за кроком підходить до ліжка, де саме мирно спали його батьки, шепочучи собі під ніс.
- П...Помріть... Це все ви... Ви намовили проти мене усіх! Ви зовсім мене не любите! Хоча...Чи любили ви мене взагалі? Ні, ви увесь час любите та турбуєтесь тільки про свого любого Карлоса...Переживаєте за нього, хвалите за досягнення...Але ж я теж ваш син! Навіщо ж ви дали мені життя, коли ви ж самі викреслили мене із власних життів? Наче я прокажений... Ні, це ви прокажені! Ви монстри! Ви! Усе ВИ!
Усе це сказане на емоціях супроводжувалось різкими та чіткими ударами та сльозливими прокльонами.

Невдовзі Ернест, увесь в крові, усміхнувся. У цей час він відчував якесь дивне відчуття у грудях. Водночас полегшення та начебто радість. І тут годинник, який стояв в одній із віталень, голосно пробив північ на увесь палац, та хлопчина раптово відчув за спиною дивне відчуття прохолоди. Мить і йому на вухо хтось прошепотів терпким басистим голосом. Цей голос був незнайомим юному принцу та він також не відчував чужого дихання. Це здалось досить дивним, адже кожна жива істота дихає.
- А ти добряче їх так порізав...
Ернест з жахом повернувся та побачив дивного чорноволосого чоловіка з надзвичайно блідою шкірою. Руки, ноги та ліва щока незнайомця були покриті чорними венами. На руках були гострі чорні кігті, а на голові невеликі роги. Одягнутий цей дивний чоловік був у якісь подерті лахміття.
- Хто...Хто ти ? Як...Як ти так непомітно сюди зайшов. - хлопчина навіть з переляку впустив с руки ніж.
- Тихіше, юначе ...Тихіше, непотрібно зайвої паніки... - незнайомець усміхнувся. - Мене звуть Люциус і я той, хто допоможе тобі здійснити твоє найбільше бажання.
Ернест був дуже здивований.
- Невже ти...Ти...
- Демон. Так, я саме той демон Люциус, якого ви усі так жахаєтесь уже більше п'ятсот років. Це саме мене здолав ваш такий улюблений та шанований король Фрідріх. Проте я знову тут, на землі, завдяки моїм вірним послідовникам. Добре, годі про мене. Як я вже сказав, я можу здійснити твоє найзаповідніше бажання. - Люциус притягнув до себе стілець силою думки та сів на нього. Через це очі Ернеста ще більше розширились від подиву.
- І що ти хочеш в обмін на виконання мого бажання ? - хлопчина злегка насупився. Проте демон лиш сильніше усміхнувся.
- У часткове користування твоє тіло. Розумієш, я не маю свого власного тіла. А для кращого перебування на землі мені необхідне тіло. Без тіла я можу перебувати у своїй справжній подобі лише декілька хвилин, більшість часу я безформна тінь. Погодься, юначе, в обмін на моє користування тілом ти отримаєш усе. Я використаю твоє тіло виключно для здійснення твого бажання.
- А що станеться, якщо я дам тобі своє тіло в повний контроль ? - цілком вдало спитав Ернест.
- Боюсь твоє тіло не витримає усієї моєї сили й ти помреш. Тому для тебе ж краще, не давати мені дозволу на повний контроль твого тіла. То чого ж ти бажаєш, дитино ? - Люциус не переставав усміхатись. Його слова виявились для Ернеста дуже переконливими та звабливими. Й він пішов на це зваблення.
- Зроби мене королем.
- Королем ? - здивувався демон.
- Так. Але це ще не все. Я хочу не просто стати королем, а бути ним до самої смерті. Тож ти повинен забезпечити мою безпеку.
Люциус посміхнувся.
- Гаразд. Я зроблю тебе королем та стану твоїм охоронцем, а ти натомість позичиш своє тіло. Тож давайте, ваша величність, підпишемо договір. - в одну мить в руці Люциуса з повітря з'явився документ договору між ним та Ернестом.
Демон протягнув його хлопчині.
- Підпиши.
- Але чим? У мене немає чорнил.
- Своєю кров'ю. Скористайся ножем. - в одну мить у руці демона опинився окровлений ніж, який до цього лежав на підлозі біля ліжка. Ернест узяв до лівої руки ніж й провів ним декілька разів по правій долоні.З рани негайно чимдуж побігла червона смужка крові, якою принц тієї ж миті поставив свій підпис на договорі. Люциус загадково усміхнувся й тоді ж документ зник у чорному полум'ї.
- Тепер потрібно знищити докази мого злочину. Скоро світанок. Ми не встигнемо усе так швидко прибрати. - цілком логічно занепокоївся Ернест, проте демон напроти нього залишався цілком спокійним. Люциус лише клацнув пальцями й уся кров у кімнаті, разом з кров'ю на ножі та юнакові, безслідно вигоріла, а сам ніж перемістився назад у кухню.
- Про докази тепер можеш не хвилюватись. Вони повністю знищені.А тепер йдіть спати, мій принце. Ні про що не хвилюйтесь. Поводьтесь як завжди. А коли вам знадобиться моя допомога, дайте знати подумки чи пошепки, я тоді ж допоможу вам, скориставшись вашим тілом.
Демон тієї ж миті зник у чорному тумані, а Ернест попрямував до своєї спальні. Де він умостився по зручніше в ліжко та заснув. Він ще не здогадується, що цей договір з нечистим змінить усе його життя та за виконання бажання доведеться заплатити усім - коханням, щастям та життям.

На наступний ранок покоївка, яка щоранку пробуджувала від сну королівське подружжя та приносила їм ранковий чай, була сильно налякана від побаченого. Вона впустила таця з чашками чаю та на її гучний крик негайно прибігли охоронці.
- Що трапилось ? - запитав один з охоронців. Проте покоївка зляканим голосом відповіла показуючи рукою на ліжко.
- Т...Ось там...
Чоловіки тієї ж миті підійшли до ліжка правячої пари та самі завмерли від жаху. Їхні господарі король Ділан та королева Меріан були мертві. Цей весняний ранок був дуже метушливим та жалісливим. Усі слуги бігали туди-сюди перелякано ними усіма керував дворецький Стівен Ротредж.
- Негайно приберіть спальню їх величностей! Сповістіть принців про загибель їх батьків! Покличте сюди пана Коліна! Він повинен зайнятись організацією похорону та скликати раду міністрів!
Лорд Колін де Дюро є далеким родичем династії Едернів, адже є нащадком брата першої королеви Феліру Анни. Він є другим у королівстві після померлого короля Ділана, його правою рукою. Цю посаду він отримав не стільки через родові зв'язки з королівською сім'єю, скільки через свої значні досягнення у громадському та політичному житті країни. Народ любить та шанує його навіть більше за самого короля.