○ ◇ ○ РОЗДІЛ 4: РІЗНИЦЯ МІЖ НАМИ ○ ◇ ○

 З того часу пройшло вісім років. Обидва принци підросли та, проте прірва різниці між ними ще більше зросла. Карлосу має скоро виповнитись чотирнадцять років, а такий вік для фелірської аристократії дуже важливий. Адже вважається, що саме в чотирнадцятиріччя світлий дух засновника королівства першого короля Фрідріха I фон Едерна благословляє принца на довге життя та дарує йому свій захист. Це пов'язано з тим, що на чотирнадцятий рік правління у першого короля з'явився первісток, а у королівства спадкоємець корони. Тож у ферлірців число чотирнадцять вважається щасливим сакральним числом.

Але і принцеси Феліру не були обділені у день свого чотирнадцятиріччя. У чотирнадцятий день народження принцеси вважалось, що її благословляє перша королева Анна на вроду, щасливу долю й надалі щасливий шлюб та здорових дітей. В цей день принцепсам приносили у подарунок квіти, як знак її непорочної краси та влаштовували скромніше, ніж для принців, святкування - не дуже пишний бал з цілим залом гостей із заможних людей королівства.

А у принців тим часом на додачу була ще церемонія посвяти у лицарі. Адже саме до чотирнадцяти років юнак здобував загальні базові навички фехтувальника та поводження зі зброєю. Надалі йому доведеться лиш покращувати свої уміння, особливо якщо він спадкоємець престолу. Тому, що Карлоса, що Ернеста навчали досить наполегливо. Якщо з першим усе зрозуміло, то на другого батьки просто поклали надію, що той не захоче корони, якщо буде головним лицарем у війську свого старшого брата.

Час вніс свої корективи, як і у зовнішній вигляд синів королівської сім'ї, так і в їхній характер. Карлос все ще залишався вищим за свого молодшого брата та досить добросердечним до нього, проте у зв'язку з домашнім навчанням та ще багатьма справами спадкоємця, майже не мав вільного часу. Підтримки у батьків Карлос ніколи не просив. Ті його і без усіляких там прохань підтримували, інколи жаліли та більшість зайвого вільного часу проводили саме зі своїм первістком. Ділан розвивав синові уміння в полюванні та знання в історії. А Меріан намагалась розширити синові світогляд завдяки мистецтву та культурному життю. Можна було б сказати, що Карлос золота дитина в сім'ї, проте усе це робиться лиш для того, щоб зробити з нього гідного короля. Ось так батьки ліплять зі свого старшого сина ідеал заради вигоди для усього народу.

У Ернеста усе геть по-іншому. До нього батьки ставляться наче до прокаженого, хоча що там, усі до нього так ставляться. Він наче тінь у зірковому сяйві свого старшого брата. Раніше Ернест ще намагався привернути до себе увагу батьків, проте все пішло не за планом. Батько виганяв його зі свого кабінету під загрозою побиття, а мати просто з переляку вдавала, що непритомніє. Тому згодом Ернест відкинув будь-які спроби, зрозумівши, що вони марні. Він самотужки почав займатись своїм розвитком. Переважно більшість часу юнак проводив у бібліотеці за читанням чи на тренувальному полі за вправлянням з різною зброєю. А деколи він разом з Джонатаном переодягались у простий міщанський одяг та тікали у місто, аби побачити життя людей. Проте зазвичай усе закінчувалось лише тим, що їх ловили гвардійці та повертали назад до палацу.

Просто зараз молодший принц тренувався у стрільбі з лука та досить непогано влучав в ціль. Аж раптом десь із-за дерев пролунав голос Карлоса.

— Ого, братику! А ти досить не погано стріляєш! Я навіть пишаюсь, що в мене такий здібний молодший братик. — усміхнувся та підійшов ближче до молодшого.

Ернест тільки буркнув собі під ніс.

— Було б чи пишатись. Мене все одно ніхто, окрім тебе, за це не похвалить. Батькам начхати на мене, як і усім довкола. А зараз йди геть та не заважай мені!

Карлос тяжко видохнув та кинувся обнімати брата за плечі, сміючись.Та так кинувся, що Ернест аж з рук впустив лук з вже взятою на тятиву стрілою.

— А ну не проганяй свого старшого братика! Я насилу отримав хоч хвильку вільного часу й прийшов, щоб провести його з моїм улюбленим маленьким братиком!

Нове прізвисько трохи обурило Ернеста й він ледве вирвався з обіймів брата.

— Коли це я на когось ображався, що ти почав мене так називати?

Не встиг Карлос відповісти, як за їхніми спинами пролунав голос батька.

— Так, коли це було, Карлосе? Чи ти раптово почав зводити на інших наклепи?

Карлос оговтався, відійшов від брата та вклонився батькові на знак вітання.

— Вітаю, батьку. Ні, батьку, я не звожу наклеп на Ернеста. Просто я пригадав, як він колись образився, що ви не взяли його з нами на полювання до лісу.

Ділан краєм ока швиденько поглянув на молодшого сина та відповів.

— Добре. Збирайся, Карлосе, ми з тобою їдемо в місто.

Карлос лиш хитнув головою та пішов готуватись до виїзду з батьком. А Ернест підняв лук та продовжив вправлятись у стрільбі.

А поїхали батько з сином саме до святилища першого короля Фрідріха. Воно розташовувалось недалеко від центру Авердішу та виглядало більш розкішним ніж інші п'ять святилищ. Великий квітучий сад з білих лілій, алея зі скульптурами за мотивами життя правителя: тут вам і співець з лірою в руках схилив голову за грою, і молодик із папірусом та пером у руках, і хоробрий воїн в обладунках простягнув свого меча у небо. По центру стояв невеличкий фонтан із білого каменю, а одразу за ним розташовувався вхід у середину святилища.

Усередині святилище Фрідріха було таке ж прекрасне як і ззовні. Навкруги білі мармурові стіни з височенними колонами, арками та позолотою. На стелі був розпис, увіковіченої століттями переможної битви шістьох хранителів на чолі з першим королем над лихим темним чаклуном Люциусом, що перетворився у демона. Люциус, уражений мечем світла Фрідріха, падає у вирій полум'я. А Фрідріх разом з іншими хранителями стоїть на великій білій хмарі й пронизує демона цим самим мечем. Окрім фрески на стелі та колон у приміщені пахло ліліями та по центру, навпроти входу стояла величезна скульптура Фрідріха з мечем у руках, який вона тримала перед собою. Лице кам'яного чоловіка було з прикритими очима та легкою усмішкою. Загалом цей образ правителя був сповнений спокою та блаженністю. Та й взагалі саме святилище виглядало так, наче у його катакомбах зовсім не має сімейного склепу династії Едернів, у якому й спочиває тіло самого Фрідріха та усіх членів родини аж до нинішнього короля Ділана.