○◇○РОЗДІЛ 2: МАЛЕНЬКА ГРАФИННЯ ТА ПЕРШИЙ ДРУГ○ ◇ ○

(За 31 рік до основних подій)

Теплий літній день, семирічний Карлос і пятирічний Ернест грають у квача в королівському саду. Старший принц повільно біг за молодшим, щоб той не почав потім плакати, бо його швидко спіймали. Та й Карлос дуже переживає, щоб його молодший братик часом не впав й не поранився. Все ж він дуже любить його, незважаючи на слова усіх оточуючих. Проте він всеодно був зашвидкий для малої дитини.

Брати були водночас схожі між собою й водночас відрізнялись один від одного. У Карлоса було коротке хвилясте волосся, як у матері, проте такого ж кольору як у батька і брата. Очі старшого принца також були зелені, а шкіра природного блідувато-аристократичного кольору. Карлос був одітий у легку льяну білу сорочку, поверх якої був темно синій жилет.Також на хлопчикові були темно сині прямі шорти до колін, білі до половини голені шкарпетки й темно корічневі чобітки.Також на шиї хлопчика була пов'язана біла хустка і закріплена золотистою брошкою з гербом королівського роду.

Ернест був на цілу голову нижчий за свого старшого брата, мав пряме каштанове волосся, що ледь торкались плеч, також зелені очі й милі пухкі дитячі щічки. На ньому були такі ж сорочка зі світло зеленим комірцем, світло зелені шорти, на маленьких ніжках були білі довгі носочки, а поверх них світло-коричневі чобітки як у брата, тільки жилет був блідо жовтого відтінку та була корічнева стрічка.

Ось малюк Ернест біжить, озираючись назад на брата, й раптом вдаряється в когось. Піднявши вгору голову, хлопчик впізнав маму й тієї ж миті обійняв її за ноги, радісно посміхаючись.

—Мамусю!

Королева Меріан нічого не відповіла молодшому сину, вона лиш с жахом глянула на нього й перевела погляд на старшого.

—Карлосе, що я недавно говорила нарахунок швидкого бігу у саду? Ви ж так можете легко зламати трояндові кущі та інші квіти!— королева трошки насупила погляд.

Хто-хто, а ця жінка понад усе любить свої білі троянди. Адже вона привезла кілька їх насінин разом з собою зі своєї Батьківщини, коли вона ще юною дівчиною приїзджала до Феліру аби стати дружиною тоді ще принца Ділана. Звісно ж цей шлюб укладався з чіткими дипломатичними політичними стосунками двох королівств, тому, певно ці квіти нагадують жінці її рідний дім.

—Ми більше так не будемо, мамо.— з провиною у голосі промовив Карлос.

— Тоді забери свого молодшого брата й почитай йому щось біля дерева аби не шумів. — королева заледве відчепила від себе щасливого малюка, який міцно тримав її за ноги, та штовхнула до старшого сна.

Карлос мовчазно кивнув головою та коли матінка пішла, глянув на сумне личко братика. Очевидно, що Ернест всього лише хотів отримати крихту маминого тепла, проте був безжалісно відштовхнутий. Через кілька секунд на голові малюка опиняється рука старшого брата та ніжно гладить його волосся.

Карлос посміхнувся.

— Не сумуй. Давай побіжимо далі. Ти ще мене не наздогнав!

— Але ж матінка сказала, щоб ми не бігали, бо можемо зламати її улюбленні квіточки...Я не хочу засмучувати матінку!— Ернест дуже боїться засмутити маму.

— Та не бійся. Ми будемо обережними!— відповів Карлос й чим душ побіг у перед.

Пройшло декілька хвилин й принци вирішили зробити перерву між бігом.

—Братик, зачекай! Давай трохи перепочинемо? Я втомився бігати за тобою...Ти такий швидкий! Я ніяк не можу тебе наздогнати.— ледь переводячи дихання, промовив Ернест. Карлос зупинився й підійшовши до брата, погладив його по голові. Зрештою він справді трошки зашвидко біг, забувши, що його молодший братик за ним не встигає.

—Вибач, я більше так не буду. Хочеш я буду повільніше бігти, щоб ти зміг мене спіймати?

Ернест відвів погляд убік й ніяковіючи, почав терти черевичком кам'яну доріжку під собою.

— Я...— не встиг договорити малюк, як у траві біля дерева щось зашурхотіло й обидва хлопчаки вирішили поглянути, що там заховалось. Дерево було досить кремезним та широким. Воно мало велике дупло, в яке легко міг улізти пятирічний Ернест.

Підійшовши до дерева, принци побачили білявого хлопчика у брудній подертій одежині, який рюмсав, оглядаючись навколо. Напевно, він не пам'ятав, як опинився на території королівської садиби.

— Привіт, ти хто й як сюди потрапив крізь сторожу?— запитав Ернест у хлопчини з привітною усмішкою на обличчі та допоміг тому підвестися.

Хлопчик захвилювався й тихо промовив.

— Я не пам'ятаю...

—Ерні, він напевно втратив пам'ять. Давай відведемо його до лікаря?—промовив Карлос й разом з братом відвів нового знайомого до придворного лікаря.

Пан Вілльям Рютенберг був молодшим братом графа Філіпа Рютенберга та працював у королівської родини придворним лікарем, адже міг своєю магією зцілення не тільки лікувати рани, а й вчасно виявляти більшість захворювань. У Вілльяма крім брата було ще троє племінників та одна племінниця, шестирічна Амелія, з якоюю семирічний принц Карлос знайомий ще з пелюшок. Але наврядчи він її памятає.

Вже у медичному кабінеті Вілльям посадив знайденого хлопчака на крісло перед собою та ретельно оглянув, ледве доторкаючись рукою його тіла. Окрім принців та лікаря з маленьким незнайомцем у кабінеті був також головний дворецький Стівен Ротредж, вірно підданий короля Ділана. Цей чоловік був на вигляд досить суворим та,здається, зовсім не жалів палацову прислугу. Він терпіти не може ледарів. Тож прислуга, як тільки бачила пана Стівена на горизонті, одразу ж квапились до роботи. Отож, дворецького Ротреджа боялись трохи меньше ніж королівську пару.