○ ◇ ○ РОЗДІЛ 1: НОВІ НЕЗВІДАНІ ЗЕМЛІ○◇○

Легко віє вітерець. У возі їде пʼятеро та ще двоє сидять спереду, тримаючи віжки та спрямовуючи коня. Уся компанія подорожніх досить різноманітною. Проте у кожного з її складу було дещо спільне - вони усі насправді втікачі з імперії Горт, які вирішили мандрувати світом, шукаючи місце, яке зможуть назвати своїм новим домом.

Фрідріх, один із пасажирів возу, плавно пройшовся поглядом по кожному зі своїх товаришів. Навпроти нього сидів Вінсент та щось натхненно записував у свій щоденник. Темно вишневі пасма спадали хлопцю на обличчя та він все раз по раз поправляв свої круглі окуляри рукою в якій тримав перо. Його зелені очі ледь встигали слідкувати за веденням записів та він трохи нахилявся вперед аби точніше розгледіти всі деталі. Вінсент просто горить до науки та творчості, що можна зрозуміти з його одягу: помаранчевий жилет злегка забруднений чорнилом через не акуратність хлопця під час натхнення, що одягнений поверх білої теж трохи забрудненої чорнилом лляної сорочки; коричневі прямого крою штани, в кишенях яких часто валяються баночки з різними чорнилами; та родзинка образу довга аж до сідниць туго заплетена коса.З особистих речей, крім звичайно ж одягу, Вінсент взяв з собою переважно приладдя для креслення, папір та кілька вцілілих батькових книжок. Загалом Вінсента можна вважати розумом їхньої команди. Адже під час усієї їхньої мандрівки по світу саме знання Вінсента та його винахідливість часто ставали їм у пригоді.Особливо коли потрібно було розгадати якийсь шифр аби не потрапити в пастку.

Далі погляд Фрідріха переходить на Ольгерда, міцного альбіноса, який спав схиливши голову на плече Вінсента. Білосніжні пасма підстриженого під каре волосся разом з маленькою косичкою спадали цьому силачу на обличчя та лоскотали йому носа, від чого хлопчина трохи хмурився. Судячи з одягу Ольгерд був вправним воякою: міцні темні штани з високими шкіряними чоботами поверх них; з під щільної міцної куртки ледь виглядає світла сорочка; до шкіряного поясу прикріплені два довгих ножі для ближнього бою; родзинкою образу ж є темно синій плащ, капюшон якого саме накинутий на голову Ольгерда. З особистих речей при собі він має сурдук з дюжиною стріл та вірний лук, з яким Ольгерд ніколи не розлучається, мішок із запасами харчів аби за невдачі в полюванні можна було щось зʼїсти. У їхній команді Ольгерд виконував роль одного із захисників та вміло розробляв стратегію бою за необхідністю.

Фрідріх дивиться трохи лівіше від Ольгерда й бачить Ліліан, молодшу сестру їхнього лучника та ту саму сліпу дівчину. Біляве волосся Ліліан заплетене у два пучки, що обплетені косичками. Так надійніше тримається її біла повʼязка на очі, яка захищає їх від подразнення сонячним промінням. Ліліан виглядає ще більш тендітною та крихкою через своє вбрання: просту довгу аж до щиколоток білу сорочку, поверх якої одягнене салатове плаття з легким ремінцем на поясі; на ногах дівчини щільно закріплені сандалі, які очевидно допомагає їй взути Ольгерд аби вона не ходила босоніж та не поранила собі ступні. У повсякденних справах Ліліан здавалася найтихішою, проте її надзвичайно чутливий слух не раз рятував команду під час нічних запізнілих привалів. Зараз Ліліан тихо сидить поруч із братом та його коханим й слухає звуки природи навколо них.А звуки справді неймовірні: колихання гілок дерев від легкого вітерця, цвірінькання птахів, рух колес та легке цокання копит коня в упряжці. Самі ці звуки так й надихають Фрідріха знову співати, проте він не може почати грати на своїй лірі, яка лежить біля нього, адже поруч спить змучений товариш.

Фрідріх зиркає на особу поруч із собою, яка, на перший погляд, геть не така тендітна як Ліліан, а саме на Кетрін, ще одну дівчину в їхній компанії. Кетрін досить приваблива панночка-втікачка зі шляхетного гортського роду. У неї теж трохи запальний характер, але більш стриманий, а ніж в Ольгерда, адже перед усім вона лікарка в їхній команді. Й це чудово помітно з її зовнішності: верхній шар її каштанового волосся підстрижений під каре, а нижній заплетений у косу й саме в ній часто плутаються якісь листочки та квіти з дерев; поверх вільної шовкової білої сорочки одягнена малинова туніка з вирізами на стегнах для зручності руху й шкіряним поясом до якого привʼязані мішечки з різними травами; під тунікою легкі коричневі трохи затерті штани та сандалі на ногах. З власних речей крім одягу Кетрін взяла лише власні записники з лікарськими травами, сумку з тканиною для перевʼязки ран й деякими робочими інструментами, а також декілька вже готових сумішей на випадок якщо у когось з команди раптово почнеться жар. Усе це дівчина або назбирала сама, або придбала на ті небагато грошей, що вдалося винести з імперії. Кетрін одягається більш маскуліно як для дівчини, проте для подорожей такий комплект одягу саме підходить. Наразі дівчина сидить й роздивляється стебельце якоїсь травинки своїми карими очима точно, роздумуючи про щось своє з серйозним виразом обличчя. Її знання медицини були дуже незамінними під час мандрів. Також Кетрін навчилася готувати в одної жінки під час їхньої затримки в одному з королівств. Тепер проблема харчування під час подорожей майже вирішена. Адже все одно треба полювати та поповнювати запаси по дорозі.

Фрідріх трохи нахилившись назад спрямовує свій погляд вперед на двох хлопців, які тримають віжки коня. Спочатку він кидає погляд на Даніеля, ще більш кремезного ніж Ольгерд рудоволосого хлопця із ясними зеленими очима. Даніель майстер на всі руки із родини ремісників і торговців. Під час подорожей він навчився полювати, тому має при собі свій спис. Молодик завжди носить вільного крою лляну жовту сорочку та темні штани підперезані шкіряним поясом та рукавички, до яких звик через роботу в кузні та рудою. З цього стає зрозуміло, що саме Даніель узяв із собою - частину матеріалів та ремісничих інструментів. Саме Даніель керує віжками, щось собі весело насвистуючи. Під час мандрівок цей хлопець проявив не аби який хист до дипломатії, домовляючись з місцевими про ночівлю та вирішуючи деякі інші нагальні проблеми. Як ніяк Даніель виріс в сімʼї торговців, а для них вміти спілкуватися з людьми досить необхідна навичка. Тож команда могла значно швидше поповнювати запаси провізії та не хвилюватися, що її виженуть на вулицю.