Том 1 «Вогонь і кров»

Лютий, 1943 рік Сицилія, по темній засніженій вуличці іде молодий хлопець , трохи кульгаючи на праву ногу, одягнений в військову форму тримаючи в руках валізу хлопець нарешті повернувся додому, зустрів хлопця його дядько Станіслав Пальохіо, який забрав хлопця з вулиці і прихистив до себе. Даніель, так було звати хлопчину, зрадів побачивши дядька і з сльозами на очах почав обіймати свого, не рідного, дядька, чоловік був радий, що той не забув його і відразу ж приїхав до нього після фронту. Радісно Станіслав повів хлопця в кухню, наливши йому кави чоловік почув як йому хтось телефонує, вибачившись він видалився з кімнати і підняв слухавку, розмовляв він так хвилин 15. Після розмови по телефону дядько зайшов на кухню з дивним вираженням лиця і Даніель одразу в нього запитав:

• Дядьку, хто дзвонив? – зацікавлено запитав хлопець, знімаючи з себе пальто і пілотку,
• Та не хвилюйся то телефонували по роботі, сказали що потрібно під’їхати  - відповів дядько почавши одягатися.

Вдягаючи пальто Пальохіо сказав щоб хлопець нікому не відкривав двері в ніякому разі, хлопець посміявся і подумав що дядько вважає його малою дитиною, але побачивши що дядько не змінив вираз лиця заспокоївся і послухав його. Пішовши дядько повторив ще декілька разів щоб той не відкривав двері, киваючи головою і посміхаючись в слід чоловіку Даніель закрив двері. Через 5 годин в двері постукали і Даніель вирішив підійти, прислухавшись він почув як там хтось стоїть і запитав:

• Так, Так, хто там? – запитав спокійним голосом хлопець
•  Відчиняйте це кур’єр, лист для Станіслава Пальохіо від його друга.

Подумавши про себе хлопець відкриваючи двері з думкою, що йому може зробити звичайний кур’єр, відкривши двері хлопець приймає сильний удар в живіт прикладом рушниці, після якої скривившись впав на підлогу.

      Покривившись ще декілька хвилин хлопець підняв голову і побачив чотирьох озброєних людей в чорних пальто, зайшовши в квартиру, вони почали перевертати все верх дном, щось старанно шукаючи, після того як вони не знайшли що шукали один з них підійшов до Даніеля і взявши його за голову запитав:

• Де він? – питає чоловік в чорному, зціпивши зуби ніби хотів вбити хлопця на місці.
• Хто? – запитує хлопець кривлячись від болю в животі, після чого отримує удар по обличчю
• Не грай з нами! ти прекрасно знаєш де твій дядько! – сказав чоловік держачи кулак над головою Даніеля
• Я… Я не знаю! – сказав Даніель випльовуючи кров яка текла з розбитої губи

Чоловік зневажливо фиркнув, але його очі на мить затримались на Даніелі. Його роздратування змінилось на сумнівом. «Можливо, хлопець і насправді нічого не знає», - подумав він, і це лише більш його розлютило. Зрозумівши що хлопець нічого не знає про мафію вони гадали його вбити але в цей час в квартиру прилітає граната з головного входу, у кімнаті запанував хаос: крики, брязкіт меблів, всі побігли в роздріб від неї, Даніель, який був весь в крові, лише встиг заплюснути очі, чуючи як серце б’ється об грудну клітину, як загнаний птах. Але вибуха не було, через декілька секунд і в кімнаті запанувала гробова тиша. Даніель відкрив очі: над ним схилилося обличчя. Чоловік, що тримав хлопця на руках щось йому говорив, але хлопець нічого не чув із за шоку. «Хто це?» подумав він перед тим як знову втратити свідомість. Прокинувшись Даніель лежав на старому матраці, в старому гаражі, біля нього стояла чашка води і шматок хліба, з’ївши його в гараж зайшов рятівник Даніеля після чого почався діалог:

• О, ти вже отямився, як себе почуваєш? – запитав хлопець з кам’яним лицем
• Губа розбита і синяки, а так все добре. І все ж дякую тобі, - сказав Даніель тримаючись за живіт
• Ну це загоїться, не хвилюйся! – сказав з легкою посмішкою на обличчі хлопець
• Даніель Річчіо, дуже приємно – привітався хлопець простягнувши руку
• Влад… Влад Кастелло, мені також дуже приємно.

Пожавши руки Влад почав піднімати Даніеля, щоб відвести його до свого знайомого автомеханіка, де той в свою чергу працював. Ідучи по сніжному містечку хлопці дізналися, що в них багато спільного і цілу дорогу вели діалог під час яких жартували і сміялися, йдучи по темній вуличці хлопців заворожив білий сніг, який гарно падав на сяйві ліхтарів міста.

   Прийшовши на роботу до Влада Даніель подзвонив на роботу дядькові і повідомив йому де він і що сталося. Через декілька годин Станіслав приїхав туди і злісно кричати і розпитувати як це сталося, заспокоївшись дядько дістав гроші і простягнув їх Владу, за те що той врятував Даніеля, посміявшись Влад відмахнувся від грошей і почав переодягатися в робочий одяг і тут  дядько запропонував йому роботу в його компанії. Хлопця це зацікавило і той погодився але за одної умови, якщо там працюватиме його новий друг Даніель, дядько посміхаючись пожав брудну руку Влада і сказав: «Вітаю в сім’ї хлопці!», обнявши їх він повів їх в машину. Так хлопці потрапили в сім’ю Пальохіо.

Станіслав Пальохіо — легендарний бос мафії Сицилії 1940-х, чий вплив поширювався від вулиць до урядових кабінетів. Холодний погляд, сталеві нерви та гострий розум зробили його непереможним лідером, якого боялися вороги і обожнювали підлеглі. Його імперія була побудована на крові й залізній дисципліні, але водночас він залишався символом справедливості, допомагаючи сиротам і біженцям.

За його наказом зникали вороги, грабувалися банки, і переписувалась історія мафії. Улюблене місце — бар «У друзяки Джо», де вирішувалися долі людей і бізнесів. Станіслав був тим, хто не лише тримав у руках владу, а й визначав, що значить слово "мафія".

Станіслав Пальохіо 25 років, Бос мафії

Фото зроблене в  1921 року Сицилія

Після декількох місяців у сім’ї Пальохіо дає серйозне завдання Даніелю і Владу. Їхня мета – перехопити нелегальний вантаж з наркотиками, який перевозять через порт у Сицилії. Проблема в тому, що цей вантаж належить мафіозній сім’ї Франческо, старому ворогу Пальохіо, а сам вантаж охороняють близько двадцяти добре озброєних людей. Станіслав розповів, що угода має відбутися о півночі, а завдання хлопців під час цієї зустрічі було перехоплення вантажу і прибрати всіх хто буде заважати цьому.