Глава 1

ГЛАВА 1

Кемстар, будинок Альберів

Еулін Бор

Чудовий аромат кави розносився по всьому будинку. Повітряне печиво за рецептом старої Берти – кухарки з дому Андрасів – допікалося в духовці. Я ж у цей час поралася з млинцями.

Сьогодні вирішила приготувати сніданок сама, щоб налагодити відносини з членами команди. Можна сказати, вибачитися за те, що вчора їм довелося через мене понервувати. А особливо…

Я півночі крутився без сну, згадуючи кам’яну фізіономію Натана. Потрібно якось виправляти ситуацію і з ним. Зрозуміло, ні про яке повторення нашої бурхливої ​​ночі і мови бути не може! Але чому ми не можемо залишитися просто друзями? Він зараз, звісно, злиться, але я сподіваюся, що це мине.

Першою на запахи, що йшли з кухні, з’явилася позіхаюча Найя. Зазвичай саме райна вставала раніше за всіх і готувала. Але сьогодні нехай порадіє можливості нічого не робити.

 – Доброго ранку! – життєрадісно привіталася я. – Каву будеш?

 – Звичайно, – розпливлася в усмішці дівчина. – Не відмовлюся.

 – Ось, тримай! – поставила перед нею чашку з ароматним напоєм. – Зараз і млинці будуть готові.

 – А ти, виявляється, непогано готуєш, – оцінила Найя, спостерігаючи за моїми діями.

 – У моїй родині для дівчинки це вважалося обов’язковим, – промовила, не бажаючи вдаватися до подробиць. – Хлопці ще сплять?

 – Натан зазвичай відразу після завдань любить добре відіспатися. А Пітер учора знову майже всю ніч у майстерні просидів, – зробивши ковток кави і задоволено мружачись, відповіла Найя. – Хоче розібратися з тим артефактом, що ми знайшли у Завира Блеста.

 – Будемо сподіватися, що розбереться! Не хотілося б в подальшому таких неприємних сюрпризів, – я похитала головою.

Поставила перед Найєю тарілку з кількома пухкими млинцями. Присунула вазочки зі смородиновим і полуничним джемом та медом.

 – Обирай сама, з чим тобі смачніше.

 – Спробую всі варіанти, – оглядаючи апетитну на вигляд страву, вирішила Найя.

Відправивши до рота шматочок млинця, підняла вгору великий палець.

 – Дуже смачно, Еулін! Сподіваюся, ти нас частіше будеш балувати сніданками. Гадаю, Натан теж оцінить, – підморгнула вона. – Він любить добре попоїсти.

 – Як думаєш, він припинить на мене злитися хоч коли-небудь? – обережно запитала, теж роблячи ковток кави і паралельно відправляючи черговий млинець на сковорідку.

 – Припинить, – підбадьорила Найя. – Дай йому час! Ти ж розумієш: для будь-якого чоловіка неприємно, коли йому відмовляють. А Натан взагалі до такого не звик. На нього завжди жінки самі вішалися.

Від цих слів серце неприємно дряпнуло, хоча я й так здогадувалася про успіх алкара у протилежної статі.

Відвернулася, потягнувшись нібито за рушником, щоб Найя не побачила вираз мого обличчя. Довелося нагадати собі, що я сама так вирішила. Ми з Ящіром можемо бути тільки друзями. Так чим незадоволена? Напевно, через проведену разом ніч включився інстинкт власниці. Але з цим буду нещадно боротися.

Стукіт у вхідні двері змусив здригнутися і відірватися від настирливих думок про Натана. Судячи з того, що засік сканер, до нас завітала одна людина. Не маг. Може, хтось з приводу нового замовлення, про яке говорив алкар? Правда, зустрітися ми з замовником маємо лише ввечері. Але щось могло змінитися.

 – Я відкрию, – зупинила Найю, яка смикнулася на місці. – А ти продовжуй спокійно снідати.

Відставила сковорідку з плити, щоб млинці не підгоріли, і вийшла з кухні.

Проте, відчинивши двері, зрозуміла, що помилилася в припущеннях. Дівчинка в одязі найманки, яка стояла на порозі, не була схожа на замовника. Фігуриста білявка з живими і виразними сірими очима оглянула мене з ніг до голови і насупилася.

 – А ти ще хто?!

Від такого нахабства я на якусь мить втратила здатність говорити.

 – По-моєму, це я маю поставити вам подібне запитання, – сухо зауважила.

 – Та невже? – фиркнула нахаба і спробувала безцеремонно відсунути мене і увійти до будинку.

Коли їй це не вдалося, недобре примружилася і підбоченилася.

 – Натана поклич! – процідила, свердлячи мене злим поглядом.

Чомусь її слова сильно вразили. Я навіть в деякий ступор впала.

Не знаю, що сталося б далі, але тут за спиною почувся голос Найї. Дівчина все ж таки не витримала і вирішила сама подивитися, хто до нас завітав з самого рання.

– Маріан? – прохолодно промовила Найя. – Ти що тут робиш?

– Може, мене хоча б на поріг пустять? – піджала губи дівчина.

– Еулін, пропусти її, – з помітним небажанням промовила райна.

Те, що і у неї білявка не викликає приємних почуттів, пролилося бальзамом на душу. Правда, все одно довелося відступити і впустити нахабу.

 – Натан вдома? – без подальших розшаркувань запитала гостя у Найї.