Глава 5

ГЛАВА 5

Кемстар

Равен Веннер

 – Що там, Хендріху? – нетерпляче запитав глава клану Веннерів, вилазячи з екіпажу.

Водій, а за сумісництвом, один з його охоронців, схилився над чимось, що лежало на бруківці. Навколо вже почали збиратися зацікавлені перехожі, про щось жваво перемовляючись.

 – Дівчина якась кинулася прямо під екіпаж.

Хендріх, похмурий здоровило з кущистими темними бровами, піднявся і зробив крок у бік, дозволяючи Равену Веннеру побачити все власними очима.

Глава клану підійшов ближче і критично оцінив ситуацію. Дівчисько, яке лежало на бруківці, здавалося зламаною лялькою. Руки і ноги вивернуті під неприродними кутами, обличчя залите кров’ю.

Тільки цього не вистачало! Ну, чому саме сьогодні, коли він спеціально виїхав раніше, щоб встигнути на важливу зустріч з представником одного зі столичних кланів?! Равен скривився і запустив руку в свою руду, подекуди поцятковану сивиною шевелюру. Інстинктивний жест, що видавав тим, хто його добре знав, весь ступінь його роздратування.

Ні, він міг би, звичайно, проїхати повз і залишити дурепу, яка не дивиться навкруги, перш ніж переходити дорогу, власній долі. Але занадто багато свідків. А Равен позиціонував себе в місті як благодійника і мецената. Такий його вчинок просто не зрозуміють.

 – Жива хоч? – запитав він у Хендріха, який після легкого кивку господаря знову зайнявся оглядом постраждалої.

 – Схоже, ні, – помацавши пульс на зап’ясті, похитав головою той. – І ще, ларне Веннер... – він завагався, і Равен з досадою скривив губи.

 – Та кажи вже!

 – Вона аристократка.

На підтвердження охоронець продемонстрував в родовий герб*, який виднівся на зап’ясті дівчини.

 – Час від часу не легше! – пробурмотів Равен. – А клан який?

 – Не бачу знака клану, – вивчивши детальніше малюнок, озвучив відповідь охоронець. – Напевно, якийсь вільний рід.

 – Уже легше! – куточками губ посміхнувся Равен. – Що за рід?

 – Незнайомий, – похитав головою Хендріх. – Принаймні, я з його представниками не стикався.

 – Може, вона з приїжджих? – замислився глава клану, розмірковуючи, що робити.

Помітив правоохоронців, які проштовхувалися крізь натовп. Із роздратуванням прийшов до висновку, що поки розберуться, на зустріч він безнадійно запізниться. Втім, можна скористатися своїм становищем, сплавити їм тіло і домовитися, що прибуде до будівлі міської управи пізніше.

 – Стривайте! – стрепенувся раптом охоронець. – Схоже, я помилився. Вона ще жива!

Немов на підтвердження його слів, дівчина застогнала і спробувала розліпити залиті кров’ю повіки. Равен з досадою подумав, що краще б вже сконала. Тоді не потрібно було б піклуватися про її подальшу долю. Пізніше знайшов би рідню і запропонував щедру компенсацію. Тепер же доведеться морочитися з лікуванням, затримуватися для того, щоб влаштувати її в комфортні умови. Куди простіше було б, якби вона не виявилася аристократкою! В такому випадку сильно старатися б не став.

Хендріх витягнув з кишені сюртука хустку і обережно протер нею очі і обличчя потерпілої. Запитав про самопочуття. Але дівчина, схоже, не почула або толком не розуміла, що відбувається. Намагалася проморгатися, крутячи головою і кривлячись від болю.

У якийсь момент її погляд зупинився на Равені. Втім, судячи з того, що осмисленості, як і раніше, не спостерігалося, вона навряд чи його бачила. Але він раптом зловив себе на думці, що ці очі заворожують. Яскраві, золотаво-карі, глибокі, як безодня.

Равен хитнув головою, відганяючи раптове навіювання. Перевів погляд на обличчя, вже більш уважно розглядаючи дівчину. А вона гарненька! – майнула зовсім недоречна в цій ситуації думка. Саме таким світловолосим лялечкам він і надавав перевагу зазвичай. Звичайно, в такому стані дівчина могла викликати хіба що жалість. Але, як не дивно, навіть зараз він відчув деяке збудження.

Захотілося знову заглянути в ці дивовижні і чимось навіть лякаючі очі. Дивні. Очі більш дорослої і мудрої людини на юному, майже дитячому обличчі. Але дівчина вже стулила повіки і втратила свідомість.

 – Ларне Веннер? – вирвав Равена з незрозумілого заціпеніння голос правоохоронця, який підійшов до нього. – Чи можу я довідатися, що тут сталося?

Глава клану перевів на нього вмить прояснілий погляд і прийняв гордовитий і трохи зарозумілий вигляд, як і личить аристократу в спілкуванні з простолюдинами, нехай і наділеними владою.

– Ця дівчина кинулася під мій екіпаж. Водій намагався запобігти зіткненню, але вона все одно постраждала. Свідків, як бачите, ціла юрба! – він іронічно поглянув в бік глядачів. – Втім, постраждала з аристократів, так що ми з її ріднею самі розберемося.

Хендріх розгорнув зап’ястя дівчини так, щоб правоохоронці побачили родовий герб, і ті кивнули.

 – Тоді ми просто зафіксуємо подію і попросимо вас розписатися в знак того, що берете всі турботи на себе.

 – Тільки швидше давайте! Я поспішаю. А ще краще зверніться до мене пізніше. Своїх людей я попереджу, щоб пропустили, – різкувато сказав Равен.