Глава 4

ГЛАВА 4

Кемстар, будинок Андрасів, день перенесення

Авалайн Борель

Пробудження Алена я вловила чуйно. Тільки-но він заворушився і його обійми ослабли, як я одразу прокинулася. Правда, очі відкрила не відразу. Завмерши і затамувавши подих, чекала на його першу реакцію. Вирішила діяти вже виходячи з неї.

Прогнулося ліжко, коли Ален піднімався. Почула його здавлені прокльони:

 – І ось потрібно мені було так набиратися вчора?! Як голова розколюється...

Схоже, зараз його думки в основному зосередилися на самопочутті. Біднесенький мій! Треба буде попросити когось із слуг принести йому що-небудь від похмілля або самій полікувати.

Почула, як босі ноги покрокували в сторону вікна. Крізь закриті повіки відчула, як в кімнату хлинули потоки світла. Виразно уявила, як Ален розгортається назад до ліжка, вже остаточно прокинувшись. Зауважує, нарешті, мою біляву голову, що стирчить з-під ковдри.

Ні, я очікувала, звичайно, що реакція буде. Але ось такої брудної лайки з вуст зазвичай чемного і ввічливого молодика точно ні! Я навіть очі розкрила від потрясіння. У товаристві пристойних дівчат так не висловлюються.

Втім, схоже, після минулої ночі мене можна виключити з розряду пристойних. Ця думка не викликала особливого розпачу. Тіло все ще пам’ятало пестощі Алена, а деякий дискомфорт внизу живота не входив ні в яке порівняння з тим задоволенням, що я відчувала вночі.

Розуміючи, що прикидатися сплячою далі нерозумно, повернулася і втупилася поглядом у коханого, боязко посміхаючись. Скуйовджений, пом’ятий і явно роздратований, він стояв біля вікна і пильно дивився на мене.

Моя посмішка повільно зів’яла. Ні, я розумію, що з похмілля чоловіки бувають не в дусі, але щоб до такої міри! Сірі очі Алена прямо-таки блискавки метали. Вони ковзнули по моїй зіщуленій під його поглядом фігурці, по рукам, що нервово чіплялися за ковдру. Потім оглянули власне оголене тіло з красномовними слідами крові на певному місці.

З губ Алена зірвалася нова лайка, що анітрохи не поступалася попередній. Потім він шумно видихнув і процідив крізь зуби, підходячи до халату, що висів на спинці стільця, і накидаючи його на плечі:

 – Якого демона ти тут робиш?!

 – Алене... – тільки й змогла безпорадно пролепетати, розуміючи, що всі мої мрії про казковий фінал розлетілися вщент.

 – Прокляття, як голова болить! – скривився він, потираючи скроні. Потім нервово загорнув халат і зав’язав пояс. – Міркую зараз погано. Минулої ночі між нами щось було?

Дурне питання, з огляду на ситуацію! Я, яка лежала в його ліжку в чому мати народила. Його чоловіча гідність в красномовних слідах того, що щось було точно. Але зрозуміло, я такого не сказала. Лише нервово кивнула.

Ален деякий час ходив по кімнаті, скоса поглядаючи на мене. На його вилицях грали жовна, а погляд ставав все більш напруженим. Нарешті, він зупинився навпроти мене, і я відчула, як по спині пробігає неприємний холодок. Зараз обличчя Алена так нагадувало батькове, що мені стало ще більше не по собі. Холодне, гордовите, з колючими очима-крижинками, в яких не було ні найменшого теплого почуття.

 – Схоже, я розумію, в чому справа, – тоном, здатним заморозити океан, зронив він. – Бідній сирітці захотілося визначеності у власному становищі. І вона вирішила піти на радикальні міри. Адже до повноліття залишилося десь близько року, чи не так?

 – Алене, – ледь чутно видихнула я. – До чого тут це?

 – До чого?! – очі-крижинки блимнули злістю. – Тільки не приймай мене за повного ідіота! Таких, як ти, я достатньо бачив в столиці. Пронирливі дівиці без гроша за душею, бажаючі урвати собі якомога жирніший шматок! Розумію, що ти звикла до красивого життя і позбавлятися цього не хочеться. Живеш в будинку глави клану, ні про що не турбуючись. І втрачати це ой як не хочеться, правда?! Бачу, батько тобі так і не сказав, як має намір розпорядитися твоєю подальшою долею. І це змусило тебе піти на крайні заходи. Так ось, дурне дівчисько, він підібрав би тобі гідного чоловіка з родів, що входять в клан. Якщо, звичайно, захотіла б залишитися, а не жити самостійно. Напризволяще тебе б точно не кинули. Але ти вирішила піти ва-банк! Захомутати не кого-небудь, а спадкоємця глави клану! Ризиковано, але в разі успіху піднесло б тебе на саму вершину. Так ось, дарма сподіваєшся! І якщо піднімеш галас з приводу зганьбленої невинності, батько тебе з лайном змішає! Втім, я й сам з цим впораюся. У мене теж достатньо впливу. Ні слова не смій нікому говорити, зрозуміла?! Інакше пошкодуєш!

 – Алене, – по моїх щоках градом котилися сльози.

Тіло від кожної фрази сіпалося так, ніби мене батогом били. Я абсолютно не впізнавала Алена. Куди тільки подівся доброзичливий і шляхетний хлопець, що ставився до мене як до молодшої сестрички? Переді мною був зарозумілий аристократ, якому я перейшла дорогу і який, не замислюючись, в порошок зітре.

 – Припини ревіти! – процідив він гидливо. – Знаю я ваші бабські виверти! Тільки на мене не подіє. Ні, ну ти й справді мене таким ідіотом вважала, якщо зважилася на таке?!

 – Я зовсім не хотіла тебе використовувати! – вигукнула, зібравшись з силами.

 – Тоді навіщо прийшла до мене вночі, коли я був зовсім безтямним? Ще й за іншу себе видала? – гидливо кинув він.