Глава 3

ГЛАВА 3

Кемстар, будинок Андрасів

Авалайн Борель

Додому я повернулася за дві години до приїзду Алена. Але незважаючи на це, ледве не прогавила саму зустріч. Ніяк не могла визначитися з вибором одягу. Усі сукні здавалися похмурими і непідходящими для підкорення об’єкта моєї любові.

Ще б пак! Вдягалася я, враховуючи смаки ларна Ланфорда. А той вважав, що пристойна дівчина повинна бути скромною. Тим більше його підопічна. Не дивно, що сукні у мене всі закриті та навівають лише нудьгу.

Звичайно, були кілька нарядів, що я надягала на сімейні свята. Але вся їхня відмінність від інших – наявність мережива і воланів. Та й вечірні сукні надягати вдень ​​непристойно – вже цю просту істину наставниця зі шляхетних манер мені прищепила міцно.

Настрій погіршувався з кожною хвилиною, поки я одну за іншою відкидала сукні і з сумом думала про те, що шанси сподобатися Алену не такі вже й великі. Напевно, під час свого перебування в Самтарі він зустрічався з найкрасивішими жінками, вдягненими за останньою столичною модою.

Але не слід впадати у відчай завчасно! Зрештою, одяг не головне. Буду більше посміхатися і кокетувати. Хоча, звичайно, в останньому у мене досвіду ніякого. Ральфа Менгера – одного з цілителів клініки Сиріла Габора, який колись намагався до мене залицятися, я не рахую. Я його ініціативу всіляко припиняла. І він незабаром переключився на більш доступну колегу. Та й кокетувати із ним я навіть не намагалася. Навпаки, ходила з неприступним виглядом.

О, Єдиний, і про що тільки думаю? Коли нервуюся, думки раз у раз перескакують з одного на інше, а на важливому зосередитися не виходить.

Повагавшись, все ж таки надала перевагу сукні золотаво-зеленого кольору. Вона вигідно підкреслювала колір моїх очей, і в ній вони здавалися схожими на бурштин. А ось з зачіскою відірвалася по повній. Уклала гарненькими локонами і прикрасила шпильками з бурштину. Вийшло непогано!

Тугіше зашнурувавши корсаж, завдяки чому груди стали здаватися більшими, а талія ще тоншою, я випливла з кімнати, намагаючись рухатися плавно та граційно. Та куди там? З координацією в мене завжди були проблеми. А через тугу шнурівку виникли труднощі з диханням, так що ледве рухатися могла.

Вирішивши стійко витримати всі незручності, я рушила по мармурових сходах вниз. Там, як і слід було очікувати, вже стирчала Ідет, яка бажає першою зустріти Алена. Не одна я такою хитрою виявилася! Решта, звісно, вийдуть після того, як в двері пролунає дзвінок. Уявити собі вічно зайнятого Ланфорда Андраса і не менш зайняту Зелію, що б стирчали біля входу в очікуванні, було неможливо.

Наші з Ідет погляди зустрілися. Гадаю, моє обличчя дзеркально відобразило ту ж неприязнь, що читалася на її смаглявій нахабній фізіономії. З невдоволенням зрозуміла, що ця безсоромна особа обійшла мене по всіх статтях в плані наряду. Ще б пак! Навчаючись на охоронця, Ідет мала повне право хизуватися в одязі чоловічого крою. Та ще носила такий облягаючий, що в інших охоронців ледве слина не капала.

І як би я не ставилася до цієї особи, яка дошкуляла мені з дитинства, варто визнати, що похизуватися їй було чим. Груди набагато пишніші за мої, довжелезні ноги і пружний задок, яким вона не забувала виляти, опиняючись поряд із чоловіками. Кучеряве темне волосся, зазвичай зібране в хвіст або косу, сьогодні було розпущене. Вони доходило Ідет до талії і, варто визнати, пом’якшувало її трохи грубуваті риси обличчя і робило просто чарівною.

Мигдалеподібні чорні очі і чуттєві губи були підкреслені косметикою. Ще одна перевага переді мною. Дівчина-аристократка ніколи не дозволить собі з’явитися на людях в денний час нафарбованою. Втім, колір обличчя і губ у мене і так досить свіжий, щоб поки що не потребувати таких хитрощів. І хто знає, може, природна краса сподобається Алену більше?

Підбадьорюючи себе цією думкою, я з незалежним виглядом спустилася по сходам і влаштувалася на дивані навпроти того, де сиділа Ідет.

 – У тебе що інших справ сьогодні немає? – першою не витримала моя одвічна суперниця. – Ти ж в клініці своїй повинна зараз бути!

 – У мене сьогодні вихідний, – відрізала, не бажаючи продовжувати розмову.

Ідет глузливо фиркнула, показуючи, що чудово здогадалася про справжню причину. Потім, знущально оглянувши мене з ніг до голови, озвучила вердикт:

 – Невже й справді гадаєш, що він на тебе клюне?

Я стиснула губи, не бажаючи дозволяти нахабі залучити мене в перепалку. На щастя, пролунав довгоочікуваний дзвінок у двері.

Дворецький, статечний і поважний пан Рамсі, покосившись на нас обох, пройшов до входу і відкрив. Ми з Ідет одразу ж скочили  з місця. З жадібним нетерпінням втупилися поглядом у Алена, який увійшов всередину з посмішкою на обличчі.  

Моє бідне серце закалатало, як у сполоханого птаха. Він не лише не змарнів з моменту нашої останньої зустрічі, а навіть навпаки! Змужнів, з привабливого юнака перетворившись на ще більш привабливого чоловіка. Довгий приталений сюртук вигідно підкреслював всі достоїнства підтягнутої атлетичної фігури.

Високий, стрункий, з підстриженим за останньою модою темно-русявим волоссям. Ален нічим не поступався столичним франтам, які іноді заїжджали в Кемстар. Я навіть сторопіла, вдивляючись в гарне обличчя, одночасно знайоме і ніби чуже. Цікаво, як сильно змінило Алена життя в столиці? Не хотілося б, щоб він перетворився на зарозумілого і пихатого сноба! Якби не посмішка і живий блиск свинцево-сірих очей, Ален здавався б зараз копією батька, тільки більш молодою. А Ланфорд Андрас викликав у мене досить суперечливі почуття.