Сезони душі

Як ти, людино?

Коли про себе пишеш відкрито,

Настає момент, немов біля розбитого корита опинився,

Бо те за чим радів чи побивався

Відійшло…

Ти вже не сперечався

З собою.

Просто здався.

Там щось не вдалося,

Там отримав відмову

Від німецького боса,

А там, в Україні,

Друзі лишились

І тебе зрадником

У всіх соціальних мережах

Охрестили…

Ти чекаєш настання ночі,

Запалюєш свічу у пітьмі,

Строчиш в щоденник рядки,

Питаєш себе:

—Людино, як ти?

Чи терпиш життєві викрутаси?

Бо здається, в тебе голос зірвався з сопрано й сів у баси…

Можеш боротися далі чи вже здихаєш?

Молитися сили є чи вже не стало?

Чи є ще хоч капля любові, щоб те все відпустити,

Просто пробачити,

Просто далі жити?

Ще є. Ще є та щаслива нещасна краплина…

Всміхаєшся гірко, втираєш з очей сльозину.

2021—2022

Подобається

#2577 в Різне
#661 в Поезія

Відредаговано: 31.08.2022