5.3

Імператриця сиділа в своїй кімнаті. Не зважаючи на те, що вже була глуха ніч, їй ее спалося. Важкі думки точили її душу.

Вона ніяк не могла збагнути, як так сталося, що в одну мить, могутній рід дю Валь, опинився на межі колапсу? Чому їй так не пощастило в житті? Спершу втратити одну доньку, а тепер, втратити ще й іншу. Що робити далі?

Та найбільше імператрицю мучило те, що з початку хвороби Крістіана, вона нічого не робила, повністю віддавши усі справи в руки Артура. І тепер Три Світи опинилися на грані катастрофи.

- Годі! - Сказала вона собі, встаючи з ліжка, прямуючи до дверей. - Імператриця я, чи ні? Настав час навести порядок у власному домі.

***

- Все значно гірше, ніж я думала. А кухарки виявилися в чомусь праві. - Відповіла Віррая на

- Які кухарки? - Здивувалася Катріна.

- Вчора, коли ми з Алькою тут лазили як фантом, підслухали плітки кухарок. Одна з них стверджувала, що шамани висотують з імператора душу. І майже вгадала. Вони тягнули з нього не душу, а життєву силу.
- Навіщо шаманам чиясь життєва сила?

- Не шаманам. Мракобісу. Достатньо сильному мракобісу, щоб прийняти матеріальну форму.

- Що робитимемо?

- Спершу потрібно поміняти імператора місцями з цими двома півнями. Ти ж не хочеш, щоб наш мракобіс передчасно дізнався про те, що ми його розкусили.

На те, щоб обережно зняти Крістіана з металевого столу на підлогу, а на його місце помістити двох шаманів, мисливці витратили хвилин п'ять.

- Кать, коли Крістіан прийде до тями, допоможи йому перейти в іншу кімнату, бажано поділі від цього мракобісового столу.

- Ти куди?

- Поспілкуюся з мракобісом.

- Але ж...

- Кать, я вдячна тобі, що ти прийняла мене як сестру. Ти не злякалася піти зі мною у пекло Інферона, та зараз ти, більше, потрібна своєму батькові.

***

Артур знайшовся в тронному залі на троні. "Приріс він до нього, чи що", - промайнула думка в голові імператриці. Проте, вона впевнено підійшла до брата свого чоловіка.

- Артуре, нам потрібно поговорити.

Відповісти лорд-протектор не встиг. Двері відчинилися, і до тронного залу увійшла блондинка з фіолетовими очима, у чорному одязі мисливців. (Перед тим як йти до імператора, дівчата перевдяглися у звичний та зручний одяг).

- Перепрошую, панове, Ваша Величносте, Ваша Мракобісість. - Віррая поклонилася імператриці, як воїн, згідно усіх вимог протоколу, а от Артуру відвішала жартівливий поклон.

- Хто пустив тебе сюди? - Промовив лорд-протектор.

- Твого дозволу забула спитати. Може вже досить прикидатися? Покажи своє істинне лице.

- Божевільна. - Голос Артура змінився. Тепер він був схожий на шуркіт опалого листя під ногами та скрип проржавілих петель. - Що ж. Я виконаю твоє останнє бажання.
Риси лорда-протектора змінилися, стали прозорими, і за мить біля трону стояв напівпрозорий силует що нагадував людський кістяк. На підлогу упала пожовтіла від часу людська кістка.

- Потойбійчик... - Тихо промовила Віррая. В її голосі чувся неприкритий страх.та відступати було пізно. Жарти скінчилися. Помах руки, і блідо-блакитне сяйво адамантового щита огортає імператрицю. Ще один помах, і такий самий щит огортає тронну залу, відрізаючи її від решти палацу. На себе, дівчина, не встигла покласти щит.

(Витяг з лекційного зошита Вірраї :: потойбічники - один з видів вищих ефемерних сутностей. У багатьох малорозвинених світах сприймаються як боги, переважно боги смерті та потойбіччя*)

*(Примітка аффтора - у нашому з вами світі, найбільш відомим мракобісом подібного класу був Аід).

В руках мракобіса сформувався примарливий батіг. Удар...

Віррая майже встигла відхилитися. Кінчик примарливого батога, лише легенько зачепив спину дівчини. Та зброя потойбічника не ранила тіло, вона ранила душу. Біль був такий сильний, що білявка ледь не втратила свідомість.

Одне титанічне зусилля над собою, і наступний удар батога розбивається об діамантовий щит, що огорнув мисливицю.

- А ти сильна. - Промовив мракобіс. - Твої сила і душа стануть чудовим обідом для мене.

Батіг, у руці потойбічника перетворився на примарливий меч. Удар ледь не збив Вірраю з ніг. Адамантовий щит пішов різнобарвними хвилями. Цей удар він витримав, та чи зможе він витримати ще один такий напад?

Часу не було. Віррая це розуміла. Відскачивши якомога далі від мракобіса, мисливиця запустила в нього подих дракона. Та це лише розвеселило потойбічника, який почав жадібно поглинати в себе силу вогняної стихії, забувши про те, що б'ється з магом.

Саме цього Віррая й чекала. Одразу ж за подихом дракона, в потойбічника полетіло торнадо (повітряний аркан), таран (земляний), кров небес (аркан водяної стихії), тлін (вища некромантія), благословення сонця (світла магія) та поцілунок ночі (темна магі). Проте, жоден з цих арканів так і не долетів до потойбічника, натомість, досягнувши подиху дракона, аркани вливалися в нього, об'єбнувалися, створюючи новий, небачений раніше аркан істинної вищої магії.

Коли мракобіс зрозумів, що відбувається, було вже пізно. Пастка зачинилася. Він був приречений.

***

Катріна і Крістіан повільно йшли коридором. Імператор, хоч і отямився, був ще надто слабкий, і чорнявій мисливиці, фактично, довелося нести його на собі.

Раптом, палац здригнувся, але встояв. Не зруйнувався.

- Що відбувається? - Запитав Крістіан.

- Не знаю, - відповіла Катріна, - та потрібно поспішати.

***

Тронна зала була зруйнована потужним вибухом об'єднаних стихій. Потойбічник не зміг їм протистояти і перетворився в ніщо. Вибухова хвиля відкинула Вірраю до однієї зі стін, де вона, лежала без свідомості. Імператриці пощастило більше, її відкинуло на трон, який пом'якшив її падіння, і зараз вона дивилася на зруйновану залу, не в силах повірити і те що бачила на власні очі.