5.1

Дівчата крутили головами, намагаючись розгледіти якомога більше. Комендантська година скінчилася, і тепер столиця величезної імперії, володіння якої розкинулася в межах трьох сусідні світів, через що її й називали Трьома Світами, була схожа на справжню столицю. По вулицях ходила незліченна кількість людей... І крилаті дракони.

З роздумів їх вивів несподіваний рев дракона. Обернувшись мисливці помітили, що на них женеться невеличкий червоний дракончик, розміром з бойового коня. Прохожі, з переляку, розбігалися хто куди. Дракон збив Вірраю з ніг, підім'яв під себе, і став її облизувати.

Перелякана Аліель стояла в ступорі, не знаючи, що їй робити. З давніх легенд Едерону вона знала про кровожерливих, підступних монстрів - драконів. На їх щастя, останнього дракона Едерона було знищено задовго до її народження... Катріна з інтересом розглядала дракончика.

- Вірркар, що за манери? - Почувся гнівний рик. Неподалік дракончика стояла велитенька червона дракона. Дракончик відпустив Вірраю, і понурив голову.

- Пробачте, тітко Вірро, я дуже сильно зрадів, коли побачив вас. - Прогарчав дракончик.

Блондинка встала з землі, лагідно погладила дракончика по голові.

- Привіт малий, я теж рада тебе бачити. Отже, той дикий перехід в Данових горах веде у Вальданську Імперію? Досить цікаво...
- Так, у один з наших світів. - Прогарчала червона драконша.

- Але ж і вимахам ти, - промовила Катріна, підходячи до дракончика, - привіт, мракобіс.

Велетенська дракона поклонилася мисливцям, прогарчала:

- Пробачте, минулого разу я так і не представилася. Мене звуть Доргарра. А це мій син Вірркар.

- Нас двох ви вже знаєте, - відповіла Віррая, - а це моя учениця принцеса Едерону Аліель.

- Едеррону? - Перепитала Доргарра. - Цікаво, звідки ви знаєте про цей світ, і як їхня принцесса опинилася тут?

- Опинилася вона тут випадково. - Відповіла Катріна. - Трохи більше місяця тому, в нашому світі сталася ядерно-магічна катастрофа. Одні, не зовсім мудрі люди, підірвали ядерний реактор на Інферонському джерелі. Велетенський викид магоенергеї призвів до того, що тканина світу стала розповзатися. Утворювалися спонтанні розриви, от в один з таких розривів і затягнуло нашу вуханьку. А ви звідки знаєте про їхній світ?

- Серед драконів Вальдану, збереглися легенди про наш дім, світ, де ми колись жили. Згідно легенд, той світ називався Едеррон. Ми жили там разом із ельфами. Жили мирно, доки ельфи не почали проти нас війну. Дракони сильні, але ельфів було значно більше. Ми програвали. Ті дракони, що вижили у страшній бійні покинули Едеррон, навіки запечатавши його. Тепер потрапити в цей світ ззовні, або покинути його - неможливо.

- Дивно, - Відповіла драконші Аліель. - Серед мого народу теж збереглася подібна легенда: дракони обманом і підступом заманили нашого правителя, великого Феанора у пастку, і вбили, а потім напали на Золотий ліс, спаливши його вщент. Нам нічого не залишилося, як атакувати у відповідь. Усі дракони були винищені, а в ході бою, сильне магічне перевантаження, відрізало Едерон він інших світів. Усі старі переходи зникли, а нові так і не з'явилися.

- Це все справи минулого. - Відповіла Віррая. - Минуле потрібно пам'ятати, а не жити ним. Принаймні, тепер ми знаємо як глядіти твій світ. Доргарро, ти ж допоможеш нам знайти втрачений портал?

- Ти гадаєш, що зможеш відновити шлях в Едеррон?

- Шлях? Ні. Відновити повністю зруйнований перехід не можуть навіть вищі маги. Це мені не під силу. А от відкрити невеличку стежку, зробити разовий прокол реальності по старій траекторії, цілком можливо. Сподіваюсь, Доргарра покаже нам місце де колись був портал?

- Покажу. - Відповіла дракона. - Але ж ви сюди прибули не тільки тому що шукаєте шлях в Едеррон?
- Ми сюди прибули зовсім з іншого питання. - Чесно відповіла Віррая. - Нам потрібно потрапити до імператора дю Валь.

- Це буде складно. Ходімо кудись в спокійне місце, там поговоримо.

***

Дракона відвела мисливців у свій дім, збудований у одній з печер у скелях, неподалік столиці. Хазяїн дому, велетенський чорний дракон на ім'я Ротхгарр, дізнавшись, хто прийшов до них, особисто відправився на полювання, щоб пригостити дорогих гостей своєю коронною стравою: запеченим у власному полум'ї диким биком.

Доки чорного дракона не було, Доргарра розповіла мисливцям, про справи в імперії:

- Все значно гірше ніж ви гадали. Крістіан важко хворий, і з дня на день має померти. Принцеса Антуанета безслідно зникла два тижні тому. Та найгірше те, що лорд протектор розірвав усі зв'язки із Гароном, орденом мисливців та магами, найнявши для лікування імператора якихось шаманів та шарлатанів-цілителів з віддаленого світу, мовляв, раз мисливці наслали прокляття на його брата, то віри їм немає. Пізніше Артур оголосив мисливців поза законом. Щодня від видає накази один - божевільніше іншого. От тільки я добре добре пам'ятаю брата Крістіана і його запах. Цей Артур пахне зовсім інакше. А власний запах у людей не змінюється ніколи. Це я вам кажу з власного досвіду.

- Що ж, - Відповіла Віррая. - Справи й дійсно кепські. Принцесу ми знайдемо, це не проблема. Та це може зачекати. Не дурні ж заколотнаки, щоб убивати її. Швидше за все її десь тримають, щоб взяти під свій контроль. А от імператор у реальній небезпеці. Спершу потрібно врятувати його.

- І як ти плануєш це зробити?

- Не знаю. Спершу слід визначити, що це за "прокляття" на нього наслали? Та для цього мені потрібно спершу дізнатися що коється в палаці і як нам туди проникнути. Аль, ти ще не забула, як керувати фантомами?

- І де ти збираєшся знайти достатньо сильного духа? - Здивувалася ельфійка.

- А чим тобі не подобається мій дух?

- Але ж... Ти впевнена?..

- Так, а тепер, обі заткнулися, і пояснили нам, баранам, що ви, такі мудрі і всесильні маги, знову задумали? - Грізно промовила Катріна.