1.4

Орд. Королівський палац.

- Це нечувано!
Посол з далекої країни Епір, Алан Брюс, невисокий чоловік із вузькими розкосими очима, був розлючений як ніколи. Король Лен ІІІ та двоє його синів, кронпринц Іллай та принц Стефан, мовчки слухали промову посла. - Це скандал!

- Пане Брюс, чи не могли б ви перейти до справи? Що трапилося? - Не витримав король.

- Що трапилася? Цей ... ловелас, цей батяр, збезчестив мою дочку! Ось що трапилося!

- Про кого ви говорите?

- Батьку, - Відповів замість посла Іллай, - ви знаєте ще когось у палаці, кому б підійшла така вичерпна характеристика?

- Хан. - Приречено промовив король. - Охороно, приведіть мого брата! Негайно!

Чекати довелося довго, та за десять хвилин, двоє охоронців привели до короля його брата. Це був молодий чоловік ледь старше двадцяти років. Одягнений він був лише у спідню білизну.

- Брате, що відбувається? - Обурився Хан де Брю, молодший брат короля, що після народження першого сина Лена ІІІ, втратив усі претензії на престол Гарону. - Що за самодурство?

- Самодурство? А твої походеньки це не самодурство? Тобі що, мало повій? Чи захотілося екзотики?

- Ти про що?

- Скаржаться на тебе. Що ти збезчестив дочку шановного посла Епіру.

- Що? Ти ж знаєш що східні дівчата мені не до смаку.

Король поглянув на свого брата. На посла.

- Приведіть свою дочку.

- Це не чувано! Це ганьба!

- Це не ганьба, а справедливість. - Заперечив Лен ІІІ. - Ви стверджуєте що мій брат винен, він стверджує що ні. Як нам дізнатися правду без єдиного свідка? Приведіть дочку.

Бурмочучи щось собі під ніс, посол вийшов, та швидко повернувся, привівши якусь тендітну дівчину, з довгим чорним волоссям, зібраним у незвичайну, для Гарону, зачіску, та одягнену у традиційний далекосхідний одяг. Вона мала такі ж розкосі очі, як і її батько, а на вигляд, їй було не більше тринадцяти років.

- Вона не говорить вашою мовою. - Промовив посол.

- Це не проблема. У мене достатньо грошей та впливу, щоб маги наклали на мене аркан Інтерлінгви. - Промовив король, а потім, несподівано для посла, звернувся до дівчини епірською мовою:

- Як твоє ім'я?

- Лі Брюс, ваша величносте. - Відповіла дівчина теж епірською мовою.

- Ти знаєш цього чоловіка? - Запитав Лен, кивнувши на свого брата.

Лі уважно роздивилася Хана, перш ніж відповісти:

- Так, ваша величносте.

Король гнівно глянув на свого брата.

- Отже... Він дійсно?.. Слова вашого батька правда?..

- Я вас не розумую. Які слова.

- Він ґвалтівник! - Раптово вигукнув посол на своїй рідній мові. - Він зґвалтував тебе!

На обличчі Лі з'явилася дивна суміш страху і здивування. Вона поглянула на батька, потім на короля. Що таке аркан інтерлінгви вона чудово знала, адже два роки провчилася в магічній школі Епіру, але через надто низький рівень сили, не змогла її закінчити. Тому, замість того, щоб відповісти своєму батькові, вона звернулася до короля:

- Сталося непорозуміння. Прогулюючись вуличками Орду, я заблукала, і не могла знайти дороги додому. Вашої мови я не знаю, тому люди, до яких я зверталася мене не розуміли. Лише цей чоловік, хоч і був п'яним, зрозумів мене, і зголосився проводити до посольства. Та по дорозі кілька разів упав, забруднив одяг. Я наказала слугам випрати одяг цього чоловіка, та за цей час він заснув. Таким його й помітив мій батько, і навигадував собі казна-що.

- Брате? - Звернувся король до підозрюваного.

- А що я? Так, признаю, вчора трішки перебрав... Гаразд, не трішки, нализався я вчора добряче. Зранку прокидаюся мракобіси знають де, ще й якийсь баран над головою верещить, мов порося недорізане. Тож, якщо вияснилося, що звинувачення хибні, я піду. У мене сьогодні багато справ.
- Ні. Годі. Настав час тобі взятися за розум. За два місяці ти одружишся, і припиниш свої оргії зі шльондрами. А щоб тобі було легше адаптуватися до нового життя, ти негайно вирушаєш в Інферон.

- З якого це мракобіса?

- Візьмеш на себе управління джерелом магічної енергії. Там місцеві експериментатори задумали якийсь експеримент з атомним реактором. Подробиць я не знаю, розберешся на місці. Прослідкуй, щоб усе пройшло гладко.

- Жартуєш? Я ж нічого не розумію в цих маготехніках, не кажучи вже про роботу атомного джерела магічної енергії!

- Проте ти розумієшся в управлінні. Виконаєш це просте завдання - доведеш, що гідний посісти відповідне місце в органах державного управління. Все, твій час скінчився, щоб вже завтра зранку ти був в Інфероні.

2 квітня.

Околиці міста Орд.

Ніч вони провели в столиці, в останнє ночуючи в знайомих стінах: Віррая в гуртожитку школи магії, а Катріна в казармі академії війни, та з першими променями сонця, двоє дівчат, одягнених у чорний шкіряний одяг мисливців за нежитю, покинули місто, і пішли узбіччям однієї з численних доріг, по якій вже мчалися ранішні маговози та магобуси.

- Куди підемо, напарнице? - Весело запитала Катріна, вдихаючи чисте ранкове повітря на повні груди*.

- Байдуже. - Відсторонено відповіла блондинка.

- Ти завжди така апатична?

- Я не апатична. Просто, мені не охота марно молоти язиком.

- Злюка. - Награно ображено промовила Катріна.

Якийсь час дівчата йшли мовчки, і брюнетка весь час зиркала на свою напарницю, чи, бува, в тієї не змінився настрій. Вроджена гіперактивна цікавість не давала дівчині спокою. Катріни вистачило лише на дві хвилини.

- Годі! - Промовила вона. - Так діло не піде. Я не збираюся йти мракобіси знають куди і чого. Нам потрібен чіткий план дій. Може й ви, маги, звикли робити все навмання, та я ні.

Віррая зупинилася, поглянула на свою напарницю.

- І який же ж план тобі потрібен?
Катріна задумалася. А й справді, який? Як можна скласти бодай якийсь план, коли не знаєш, що потрібно робити?