1.2

Три з половиною хвилини перед цим.

Орд. Школа магії. Кабінет директора.

Коли двері за Вірраєю зачинилися, у магопереговорнику почувся голос Кірочки:

- Шефе, вас викликає пан ле Сарр, каже щось термінове.
Директор магічної школи та ректор академії війни були старими приятелями. Ще у дитинстві вони росли в одному дворі на околиці столиці. Разом брали участь у вуличних бійках. Пізніше їм довелося разом повоювати на кордоні Мадеї.

- З'єднуй, і нікого до мене не пускай до особливого розпорядження.

За мить голос у переговорнику змінився на голос ректора академії.

- Привіт Ашоре, як справи?

- Привіт, працюю. Ти по-справі, чи так, побалакати?

- По-справі. Є тут у мене одна особа, надто вже нахабна. Потрібно влаштувати їй солодке життя.

- Надсилай до мене. У мене теж є така на прикметі, ось їх двох разом у лайно й встромимо. Кірочка, хто в нас сьогодні від мисливців?

- Ісор Ланд.

- Ісор це добре. Скажи йому, хай зайде до мене.

- Добре, шефе.

- То як звати твого зальотчика?

- Катріна Іо.

- Домовилися. Надсилай її до мене за дві години. Кабінет № 713. припис на ім'я Ісора Ланда.

Коли зв'язок перервався Ле Таро подивився у відкриту справу, де була магографія фіолетовоокої красуні, закрив його і тихо промовив:

- Ех, Віррає Адель, гарна ти дівка... Була. Не пощастило тобі з напарницею. Сама маг нікудишній, а напарниця взагалі без магії. Не доживете ви до кінця практики. Але що вдієш? Не люблю, коли мені відмовляють...

Орд. Академія війни.

Відсвяткувати як слід перемогу в дуелі їм не дали. Через якусь годину в таверну прийшов посланець від ректора, і звелів всій четвірці з'явитися до голови академії негайно.

Розуміючи, що побиття ректорського синка їм так просто не спустять, Катріна, йдучи, сказала пану Леро, що вся сьогоднішня випивка для всіх адептів, хто ще прийде, за її рахунок, що за умов дуелі означало - за рахунок ректорського синка. І нехай сьогодні вони отримають по перше число від ректора, завтра Догару влетить подвійно, коли ректору прийде рахунок з таверни, тато йому цього не залишить...
Ректор був небагатослівний. Коли четвірка друзів увійшла до кабінету, він одразу ж приступив до справи:

- Ви троє, - звернувся він до хлопців, - разом зі змінним легіоном вирушаєте до Дрогора для охорони тамтешніх переходів. Ось ваше розпорядження. Легіон вирушає за дві години. Представтеся командиру легіону, капітану ле Санн. Є питання?

- Немає.

- Тоді вільні.

Коли двері зачинилися і Катріна залишилася наодинці з ректором, тихо запитала:

- А я?

- А для вас, моя люба, я маю особливий припис. - На обличчі ректора грала самовдоволенна посмішка, яка не віщувала нічого хорошого для дівчини. - За дві години на вас чекають у школі магії в кабінеті №713. Представтеся пану Ісору Ланду, після чого поступаєте в розпорядження мисливця, до якого вас приставлять. Є питання?

Так, Катріна мала багато питань, і не тільки. Усі знали, що у мисливці брали переважно лише магів. Не маги там просто не виживають. Але дівчина розуміла - раз її туди відправили, то все вже вирішено, всім підмазано і всі вже домовилися. Її обурення можуть зробити лише гірше.

- Немає.

Вийшовши з кабінету ректора, Катріна сумно посміхнулася друзям, які чекали на неї біля дверей.

- Старий козел знайшов спосіб як швидко і надійно помститися мені за приниження свого синочка. Мене відправляють у мисливці. - Цих слів було достатньо, щоб веселий натрій миттєво злетів з хлопців. Усі розуміли, що це направлення на практику насправді було смертним вироком. - Ось така вона, нагорода за перемогу...

Орд. Палац короля.

Це був не офіційний візит, і не урочистий прийом. Просто, два старих друга вирішили зустрітися, щоб згадати минуле, обговорити сучасне та скласти плани на майбутнє. І байдуже, що один з них король далеко не маленької країни а інший імператор імперії, терени якої розкинулися аж у трьох світах. Зараз вони не були ні королями, ні імператорами. Просто старими друзями.
Вони стояли на балконі палацу, спостерігаючи за метушнею великого міста: як по дорогах їздять маговози; по вулицях ходять люди; хтось кудись поспішає, хтось з кимось свариться; закохані прогулються вуличками, тримаючись за руки.

- Сьогодні моїй Аріані виповнилося б сімнадцять років. - Сумно промовив Крістіан дю Валь.

- Мені прикро, друже. - Відповів йому Лен ІІІ, король Гарону. - Я не встиг тоді. Твій брат Артур був уже мертвий. Куди зникла дівчинка я не знаю. Та в мене все ще є надія, що вона жива.

- Марна надія. Я чудово знаю цей дикий перехід. Його використовують лише перемитники, на свій страх. Шорів там шастає більше, ніж де інде. Скоріше за все вони й роздерли мою доньку.

- Шори не полюють вдень. А от перемитники могли знайти Аріану раніше за мене, і продати в рабство.

- Можливо, не можливо. Це гадання на водяних колах*. (* Аналог Українського вислову: гадати на кавовій гущі)

- Не поспішай з висновками, друже. З тих пір як я став королем, я не гаяв часу. Саме тому й покликав тебе.

- Ти щось дізнався?

- Дізнався. Сімнадцять років тому, на ринках Мадеї, продали трьох дівчаток-немовлят, привезених з заходу, тобто зі сторони Гарону. Одна з дівчаток померла у віці трьох років. Доля ще однієї з них мені, поки що, не відома. Але третю, мої люди змогли знайти і викупити.

- Вона тут?

- Так. Зараз її приведуть.

Двоє правителів повернулися до кабінету. Лен підійшов до столу, натиснув кнопку магопереговоника.

- Черговий, запросіть до нас дівчину і професора.

За мить до кабінету увійшла висока дівчина з довгим чорним, як і у Крістіана, волоссям, одягнена у стару, проте чисту, сукню. Вона дивилася в підлогу, як того вимагав рабський статут Мадеї. Поряд з нею йшов літній чоловік, одягнений в дорогий костюм. Перед собою він штовхав візок з якимось магічним обладнанням.