Розділ 62. Гострі шпильки

Ми з Мартою і Еммою сиділи на кухні в затишному світлі лампи, теплий аромат кориці від свічки ледь відчувався в повітрі. Здавалося, вечір ідеальний для розмов — легких і тихих. Але, як часто буває з сестрою, все вийшло навпаки.

— То як там твій «помічник» Артем? — спитала Емма, наливаючи собі чашку чаю.

Я посміхнулась, намагаючись не показати, що тема мене трохи нервує.

— Він… особливий. Працює, але поки що не дуже любить працювати разом з Мартою.

— Так? — Марта скосила на мене гострий погляд, наче збиралася зірватися на крик. — Особливо, коли хтось починає думати, що може краще знає, як треба робити.

— Спокійно, — я спробувала розрядити обстановку. — Вони просто не дуже зійшлися характерами. Але я вірю, що це пройде.

Марта різко відкинула волосся назад.

— Олена, якщо він знову почне так ставитися до мене, я не залишу це просто так. Чи ти хочеш, щоб твій брат був постійним джерелом нервів?

— Марто, не перебільшуй. Вони ж не вороги. — Я глибоко вдихнула, щоб заспокоїти серце. — Просто треба дати їм час.

— Час? — Марта зробила паузу, дивлячись на мене ніби через лупу. — Я втомилась чекати. Я — не дитина, щоб терпіти такі стосунки. Якщо Артем хоче бути частиною команди, хай спочатку поважає мою працю.

Емма швидко втрутилась, щоб згладити гострі кути:

— Дівчата, може, це просто… юнацькі амбіції?

— Можливо, — тихо сказала я. — Але це буде нашим спільним викликом. Інакше не вийде.

Марта ще раз кинула в бік Артема гострий погляд, ніби вона точно знала, що скаже йому наступного разу.

— Добре, — промовила вона з посмішкою, яка ховала відчай. — Тоді почнемо цю битву.

Ми сміялися, але я відчувала, що між нами і справді починається щось важливе — і не лише про сімейні суперечки.