Розділ 61. Контроль і ризик

В кабінеті було занадто тепло, але я не знімав піджака. Тримати все під контролем — це те, що я вмів. Те, чим жив. І сьогодні кожна деталь мала значення.
Документи лежали на столі ідеально рівно. План засідання — роздрукований у кількох примірниках. Марко перевіряв проєктор, а я — графіки поставок і дані по «БудІнвестГруп».

— Все працює. Люди з офісу вже тут. Андрій теж приїде — хоче бути при розмові.
— Добре, — відповів я, не відриваючи погляду від екрана. — Хто ще буде?
— Юристка з нашого боку. І Олена. Вона попросила бути присутньою.

Я кивнув. І, зізнаюся, це додало впевненості. З її присутністю я знав — навіть якщо все піде не за планом, ми зможемо тримати лінію фронту разом.

О десятій рівно всі були в залі. Олена зайшла останньою. Стримана, зібрана, у білій сорочці й темному жилеті. Її постава говорила: «Я тут не випадково». І це змусило кількох людей в кімнаті — зокрема, одного з юристів — випрямитись у кріслах.

— Дякую, що зібралися, — я почав. — Сьогодні ми говоримо не лише про хід будівництва. Ми піднімаємо питання безпеки, відповідальності й наслідків.

Я коротко розповів про попередні інциденти, підозри, показав документи. Марко увімкнув записи з камер, де було видно, що деякі матеріали привозили з запізненням, без належного контролю.

— Після аналізу з’ясувалося, що компанія-підрядник, яку ми найняли, пов’язана з фірмою, де в іншому проєкті сталися аналогічні проблеми. І ми підозрюємо, що це не випадковість.

— У вас є докази? — озвався юрист.

— Ми працюємо над цим. Але фактів уже достатньо, аби розірвати контракт.

— А розголос? — запитала одна з бухгалтерок. — Якщо це вийде назовні...

— Ми маємо вибір: або мовчати й ризикувати життями людей, або діяти. Я обираю діяти.

Олена підвелася.
— Я була на місці останнього інциденту. Це могло коштувати мені життя. І якщо мовчання — це ваш план захисту репутації, то мій — це правда.

Її голос не тремтів. Я відчував, як всередині зростає гордість. Вона не ховалась за кимось — вона говорила як рівна. І як партнер.

Після наради більшість розійшлася, залишились лише ми з Оленою, Марком та Андрієм.

— Я ще підготую офіційний запит до міської ради. Якщо вони теж мали справу з цією фірмою — варто знати, — сказав Андрій.

— Добре. Тільки обережно. Це може бути ширше, ніж здається.

Олена мовчала. Лише після того, як усі вийшли, вона озвалась:

— Ти зробив це. Прийняв рішення. Сміливе.

— Я не зробив би цього без тебе, — відповів я. — І, Олено… ми ще не закінчили. Це тільки початок.