Розділ 56. Після тиші

Я стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, застібаючи вільну кофту на блискавці. Рука була в бинті, але біль притих, і хоча рухатися повноцінно ще не могла, принаймні більше не відчувала себе крихкою. Відбиток в дзеркалі вже не здавався настільки блідим і втомленим.

Внизу доносився аромат кави та тостів — знайомий, затишний. Я усміхнулась і вийшла з кімнати. Спускалась обережно, тримаючись за поруччя лівою рукою, і на кожному кроці чула приглушений голос Марти, яка явно щось коментувала емоційно. Знову про серіал або… про мене.

— Ну ось і вона, — весело вигукнула Емма, щойно я з’явилась у дверях їдальні. — Жива, ціла, і навіть з зачіскою.

— Ходити можеш? — Марта глянула на мене з-під лоба. — Бо якщо ні, ми тебе зараз з Дмитром на кріслі-каталці винесемо. І сфотографуємо.

— Можу ходити. І навіть втікати, якщо знову побачу його без сорочки, — віджартувалась я, киваючи в бік Дмитра, який вже сидів із кавою в руках.

— То я вже сором’язливо вдягнувся, — відповів він спокійно. — Але якщо треба — можу повторити ефектну появу.

Я тільки пирснула і сіла поруч із Мартою.
— Не треба. Цього разу я точно матиму серцевий напад.

Сніданок минув у майже звичному ритмі — жартували, Емма переповідала якісь безглузді британські історії зі своєї роботи, Марта бідкалася, що треба знову повертатися до заліків. Дмитро мовчав більше, ніж зазвичай, хоча час від часу кидав на мене погляди, від яких мені хотілося щось зробити зі своїм пульсом.

— Як рука? — тихо запитав він, коли інші вже піднялись із-за столу.

— Краще. Серйозно, я вже в нормі, — відповіла я, і наші погляди перетнулись. У його очах не було ані тіні легковажності. Тільки тривога. І… щось ще.

— Мені час до офісу, — сказав він нарешті, випроставшись. — Але я ще приїду. Пізніше. Нам треба поговорити. Серйозно.

— Добре, — відповіла я повільно, хоча всередині закрутився вихор з думок.

Після того, як він пішов, я ще довго сиділа над чашкою остиглої кави. Той погляд. Та інтонація. Це було щось більше, ніж просто "поговорити про роботу".

І я знала — вечір не буде звичайним.