Розділ 55. Під поверхнею

Я зачинив за собою двері кімнати й ще кілька секунд стояв у коридорі, притиснувшись лопатками до холодної стіни. Потрібно було видихнути, заспокоїтися, переварити те, що сталося. Вона кричала, бо побачила мене... без сорочки. Я міг би сміятись із цього, якби не був таким виснаженим.

Та головне — вона була вдома. У ліжку. В безпеці.

Я дістав телефон і натиснув на контакт «Марко». Його голос долинув після першого гудка.

— Дмитре, я якраз збирався тобі телефонувати, — озвався Марко.

— Щось є? — запитав я одразу, не витрачаючи час на формальності.

— Так. Ми переглянули записи з камер, технічні звіти і графіки доставки. Один з підрядників — «БудІнвестГруп» — з’явився в нашому ланцюжку тільки після заміни технагляду три тижні тому. І знаєш що? У документах він фігурує під іншим іменем у попередньому проєкті, де теж стався схожий інцидент.

— Тобто він уже був замішаний у чомусь подібному?

— Саме так. Але раніше вони були зареєстровані під іншою назвою, із тим самим директором і бухгалтерією. Юридично все чисто, але схеми — ті самі. Усе зшито білими нитками.

— Чорт. — Я стиснув кулак. — І ти певен, що цей же підрядник був причетний до попередніх проблем на нашому об'єкті?

— Так. Збігів забагато. Я вже передав дані Андрію. Він підключив свого знайомого з поліції. Думаю, скоро будемо мати офіційну підставу розірвати контракт і підняти шум.

— Нам не шум треба, Марко. Нам треба результат. Безпека людей. І відповідальні за це — мають зникнути з горизонту.

— Розумію. Працюємо далі. Скажеш Олені?

Я замовк. Поглянув на двері її кімнати.

— Пізніше. Їй потрібно відпочити. Але я їй усе скажу.

— Добре. Тоді тримай мене в курсі, якщо щось зміниться. І бережи її.

— Завжди, — коротко відповів я і натиснув «завершити виклик».

В голові крутилась одна думка: хтось явно грає нечесно. Але вони не знають, з ким зв’язались. Тепер я не відступлю.