Розділ 46. «Новий день, нові сподівання»

Вечір. За вікном зима тихо вкривала землю пухнастим снігом, а у вітальні нашого маєтку було затишно і тепло. Ми з Мартусею, Еммою та Юлею зібралися біля каміна, попиваючи чай із медом і смакуючи імбирне печиво, яке зранку пекла Емма.

— Ти бачила, як він дивився на тебе вчора? — підморгнула Юля, з хитрою усмішкою, звертаючись до мене.

— Зараз ти почнеш вигадувати, що у вас роман, — засміялася я, але всередині відчувала, що щось таки змінилося.

— Та ні, — продовжувала Юля. — Просто Дмитро, здається, не може приховати, що ти йому не байдужа. Я б на його місці вже давно червоніла, а не виглядала як бізнес-леді.

Марта кинула у мене пустотливий погляд.

— Олено, тобі треба трохи розслабитись. Той чоловік — важкий горішок, а ти — дівчина з вогником. Ваша сутичка була як боротьба двох ураганів.

— Мені все це нагадує театр — — пожартувала Емма, — — а ти там головна героїня, яка не хоче поступатися роллю.

Ми разом розсміялися.

— Чесно кажучи, — сказала я, — я ще не знаю, чим усе це обернеться. Дмитро — складна людина. Але є щось у ньому, що не дає мені просто зупинитись.

— О, це називається «пристрасна боротьба», — усміхнулася Юля. — З такими — або вогонь, або нічого.

Марта схопилася і зробила драматичний жест.

— То чого ж ти чекаєш? Візьми його в полон, поки не пішов!

Ми голосно реготали. Тепло каміна, друзів і сміху робили цей вечір особливим.

— А завтра знову на роботу, — сумно нагадала я.

— Але вже з новим настроєм, — додала Емма.

— І з новою зброєю — терпінням, — підсумувала Юля.

Я поглянула на своїх подруг і відчула: навіть якщо попереду бурі, з ними я не боюся.