Розділ 36. «Передсвяткові приготування»

З самого ранку в будинку було шумно — і винна в тому була, звісно, Емма. Вона прокинулась першою, увімкнула різдвяний плейлист і вже о восьмій ранку пекла пряники. Кіт образився й переселився в мою кімнату.

— Ми не можемо дозволити, щоб перше, що побачать наші гості, — це сумна ялинка і господиня в робочому светрі, — заявила вона, замішуючи тісто з таким натхненням, наче це залежало від долі світу.

— Я взагалі-то архітектор, а не ведуча кулінарного шоу, — буркнула я, з горнятком кави в руках.

— Не хвилюйся. Я візьму це на себе. А ти — займаєшся ялинкою з Мартою, і прослідкуй, щоб Дмитро нічого не спробував модернізувати в інтер'єрі прямо перед святом.

— Ага. І скажи ще, щоб Артем не приніс музичну установку просто в вітальню, — додала Марта, з'являючись у дверях із коробкою ялинкових прикрас.

— Якщо він знову спробує включити свій ремікс на “Щедрик”, я вимикаю електрику, — попередила я.

Ми з сестрою взялися до прикрашання ялинки у великій залі. Це було щось нове і старе одночасно — в коробках лежали іграшки ще з дитинства, а поруч — нові, сучасні прикраси. Марта наполягала на рожевому гірлянді з блискітками, я — на класичних біло-срібних.

— Ну будь ласка, тільки одну рожеву! Вона з Лондона, між іншим! — канючила вона.

— Якщо тільки сховаємо її ззаду, — відповіла я.

Ближче до обіду приїхали Марко та Артем, привезли апаратуру, ялинкове світло і... ковзанку. Тимчасову, з пластикових плит.

— Ви серйозно?! — сплеснула я руками. — У дворі?!

— Традиції мають починатись колись, — заявив Артем. — Ми — піонери.

Десь після другої з’явився і Дмитро. Без ділового портфеля. У светрі. Темно-сірому. Зі сніжинками. Я не повірила своїм очам.

— Що? — спитав він, коли я зависла на порозі вітальні.

— Нічого, просто… — я посміхнулась. — Сьогодні вперше ти виглядаєш не як людина, яка збирається когось звільнити.

— Подумаю, як це сприймати, — хмикнув він. — Але точно як комплімент.

Весь день пройшов у клопотах, сміху, запаху кориці та цитрусу. І десь у середині вечора, коли все вже майже було готове, ми з Дмитром залишились удвох у вітальні.

— Ти серйозно не плануєш обговорювати сьогодні проект? — запитала я, посміхаючись.

— Навіть не думав. Але маю іншу пропозицію, — він підійшов ближче. — Після бою курантів — перша танцюєш зі мною. І без заперечень.

Я кивнула, раптом відчувши, що це буде зовсім інший Новий рік. І зовсім інша я.