Розділ 28. «Мовчання між рядками»

Після наради я залишилася в кімнаті для переговорів ще на кілька хвилин, намагаючись впорядкувати думки. Марта, яка зазвичай була відкрита і життєрадісна, виглядала трохи розгубленою.

— Ти добре трималася, — сказала я, коли вона виходила з кімнати.

Вона посміхнулася, але в очах відчувалася невпевненість.

— Не скажу, що легко. З Артемом завжди складно. Він… вміє зачепити. Але я не хочу, щоб між нами була напруга, особливо на роботі.

— Розумію, — кивнула я. — Мені теж не подобається ця їхня холодність. Але нам треба працювати як команда, інакше не вийде.

— Як ти з Дмитром? — запитала Марта, глянувши на мене з цікавістю.

Я на мить замислилася.

— Ми намагаємося. Іноді це як танець на льоду — кожен крок може бути чи плавним, чи катастрофою. Але я вірю, що це може змінитися.

— Сподіваюся, — прошепотіла Марта. — Бо мені здається, що Артем і Дмитро теж не прості один з одним.

— Це точно. — Я зітхнула. — Але вони обоє хочуть одного — щоб цей проєкт став успішним. Тільки своїми шляхами.

Марта підняла очі на мене з легким запалом.

— Тоді нам всім треба навчитися слухати одне одного. Не лише говорити.

— Абсолютно. — Я посміхнулася. — І я готова допомогти в цьому.

Ми стояли біля вікна, дивлячись, як на вулиці м’яко падали останні сніжинки.

— Скоро новий рік, — сказала Марта. — Можливо, це час для нових початків?

Я кивнула, відчуваючи, що ми всі стоїмо на порозі чогось важливого.