Розділ 18. Несподіваний виклик

Ранок розпочався з чашки міцної кави, яку я ледве торкалася — думки крутилося навколо проєкту, що буквально не давав мені спокою. Емма вже встигла влаштуватися в нашому маєтку, а Марта знову пішла на пари, залишивши мене саму з купою документів і повідомлень.

Раптом телефон вибухнув дзвінком.

— Кіра, — голос з іншого кінця дроту звучав стривожено, — на об’єкті серйозна проблема. Перекриття покрівлі починає просідати, і кілька конструкцій не витримують навантаження. Потрібна ваша термінова присутність.

Серце стиснулося. Я відчула знайоме хвилювання, що вже не раз підказувало: тут може йтися не лише про помилки у роботі, а й про репутацію всієї компанії.

Не гаючи часу, я зателефонувала Дмитру.

— Дмитре, на об’єкті серйозні проблеми. Потрібно їхати туди негайно, — сказала я стримано, але без натяку на сумнів.

— Зрозуміло, — відповів він, навіть не задумуючись. — Я теж одразу виїжджаю.

У цей момент мені здалося, що все знову набирає обертів — як колись, коли батько завжди був на зв’язку з об’єктами, коли треба було терміново розв’язувати питання, щоб не допустити аварії.

Я згадала, як він одного разу, посеред ночі, прибіг додому, весь змучений, але з іскрою в очах.

— Це не просто робота, Оленко, — говорив він мені тоді, — це відповідальність перед кожним, хто піде цими коридорами.

Тепер ця відповідальність лягала на мої плечі, і тиск був неймовірним.

— Добре, — промовила я, намагаючись зібратись. — Збирай документи, одягаємося і їдемо.

Дмитро з’явився вже через двадцять хвилин у маєтку. Його погляд був холодним, але водночас виявляв ту ж саму напругу, що й у мене.

— Погано, що ця проблема виникла саме зараз, — сказав він. — Але добре, що ми готові.

Я кивнула, і ми сіли в машину, мовчазні, кожен зі своїми думками, але з єдиною метою — врятувати проєкт.