Розділ 17. Вечірні розмови

Я прийшов додому пізно — вечір уже опускався на наше місто, а в маєтку панувала тиша, що здавалася одночасно затишною і трохи гнітючою. У коридорі відчувався запах свіжої кави, а десь з вітальні долинав приглушений звук електронної музики — явно Артем тренувався зі своїм новим пультом.

— Старший! — почув я його голос, коли зайшов у вітальню. Артем зняв навушники і посміхнувся мені. — Знову ти з роботи, ніби живий титан?

Я злегка посміхнувся і кинув сумку в кут.

— Титан, який ось-ось трісне від навантаження, — відповів я з легкою іронією. — Ти б бачив, що сьогодні коїлось на зустрічі з інженерами… Кілька змін у проєкті, затримки, нерви у всіх.

Артем підвівся і пішов до мене.

— Слухай, ти ж знаєш, що я поважаю твою наполегливість, але не можна ж так себе знищувати, — він розсміявся, але в голосі звучала турбота. — Ти, наче герой з бойовика, який сам рятує світ.

Я сів на диван, втомлено потираючи лоб.

— Знаю, що ти хочеш сказати. Але відповідальність — це не просто слово. Це те, що тримає мене в тонусі.

— Відповідальність — це те, що робить тебе людиною, а не машиною. Пам’ятаєш, як тато казав: “Діти, важливо не згоріти на роботі, а зберегти себе”?

— Так, — відповів я тихо, згадуючи батька. Його строгий, але мудрий погляд, що завжди змушував мене думати на кілька кроків вперед.

— От і я про те ж, — Артем сів поруч і поклав руку мені на плече. — Ми всі тут, твоя сім’я. Не треба бути самотнім вершником.

— Іноді здається, що саме так і є… — я відвернувся, намагаючись приховати хвилювання.

— Не треба. Ти не один. Ми з тобою.

Ми посиділи мовчки. В кімнаті ледь світився приглушений світло, і я вперше за довгий час відчув, що не все залежить лише від мене.

— Дякую, брате, — нарешті прошепотів я. — За те, що нагадуєш мені про це.

— Завжди, — відповів Артем із теплою усмішкою.

Я підняв голову, відчуваючи, як тягар трохи послабшає.

— Добре, що ти є.

— І ти для мене теж.

А потім, ніби щоб розрядити атмосферу, Артем додав:

— Але якщо ти ще раз будеш приходити додому з таким виглядом, я привезу тобі кави цілий ящик.

— Домовились, — усміхнувся я у відповідь.