Таїті

За тридцять хвилин ми вже нарешті сиділи у літаку і готувалися до вильоту. Я жодного разу у житті не літала на літаку. Та я взагалі ніяк не літала. Чи нерву я? Так! До біса сильно нервую. 

– Ти написала заповіт? – мої очі округлюються від здивування. 

– Навіщо?

– Раптом літак впаде і ми помремо, а ти в нас особа багата, при грошах..кому залишаться гроші? 

– Що? – відчуваю як долоні пітніють. – Ти жартуєш? Амандо, скажу, що це жарт.. я не хочу летіти! Випустить мене! 

Мій крик було чутно на весь літак. 

– Лот, тихо.. тихо, люба. – бере мене за руку. – Вибач.. я невдало пожартувала.

– Так і я пожартувала. – розуміє, що я навмисно розіграла цю сцену. 

– Хитрюга! Це я мала тебе обманути, а не ти мене!

– Один-Один, Амандо.  

Вона нічого не відповідає, лише посміхається. Я досі дивуюся тому, як ми можемо дружити двадцять років, маючи настільки різний характер та  уподобання. 

Перші хвилини, коли літак відірвався від землі, здавалися мені ілюзією. Я сиділа біля вікна, і світ за ним почав ставати все меншим і меншим, поки ландшафт не перетворився на розмиту картинку з кольорових плям. Відчуття злету було дивовижним – ніби я відправилася в  подорож до нового світу, де закони гравітації мали зовсім інші правила.

Коли літак досяг висоти, за вікном простягалася безмежна простора блакить, що здавалась дотичною до самого горизонту. Хмари пливли повільно і невимушено, як пухнасті острови в океані. Я був зачарований цим видовищем і відчував дивну суміш захоплення і тривоги. Аманда сміялися з мене, та я була настільки захоплена хмарами, що не звертала на неї уваги. 

Внутрішня частина літака була наповнена м'яким гулом моторів і легким трясінням, яке періодично нагадувало про те, що ми все ще в повітрі. Неподалік люди розмовляли тихо, але для мене їхні голоси здавались віддаленими, наче з іншого світу. Я знову повернула погляд до вікна, намагаючись впіймати ще трохи цієї магії, відчуття польоту, яке здатне одночасно розширювати горизонти і змушувати мріяти. 

– Я спати, – Аманад вставляє беруші до вух. – Розбуди тільки якщо буде щось важливе. 

– Я перший раз у літаку, як я маю зрозуміти, що це важливо? 

– Розбудив як принесуть їжу.

– Ну так, це дуже важливо. – Сміючись відповідаю, та Аманада вже у берушах. 

Подруга одягла на очі спеціальну маску і майже відразу заснула, а я ж продовжила дивитися у вікно. 

Нарешті ми приземлилися в аеропорту Таїті. Я була рада вийти з літака і відчути цю приємну вологість у повітрі, що надає певну насиченість і свіжість. Відразу відчувається запах тропічних рослин, квітів і морського бризу, який приніс з собою свіжість океанських хвиль. 

– Ми на Таїті, манюня! – настрій Аманди помітно поліпшився після приземлення. – Юху!

– Ти можеш не так гучно? 

– Не можу. – Вона йшла стрибаючи. 

У свої двадцять шість Аманда виглядає на двадцять один, тож ніхто навіть не дивується її поведінці.  Знали б вони, ким вона працює. Адвокат по розлученням стрибає і поводитися як дитина. 

– Ходімо, я знайшла нам транспорт. 

Дивлюся куди вона йде і розумію, що перед нами лише кабріолет зеленого кольору.

– Але ж це не таксі. 

– Так, та у нього в руках волейбольний м'яч. – підморгує мені і я розумію, що вона вже не зупиниться. 

Порівнявши з машиною, вона почала діалог: 

– Привітик, хлопці! – оглянули нас з критичним виразом обличчя. – Я Саманта, а це Лейла, – вказала на мене. 

– Джейк, – представився той, хто тримав м'яч. – А це Люк. Ви тільки приїхали?

– Прилетіли тим літаком. – Вона з ними кокетнічає.

Ненавиджу це. 

– Куди їдете? – Питає Люк і дивиться на мене. 

– Нам потрібно у готель, та я думаю ми краще візьмемо таксі..

– Ми підкинемо, – доосі дивитися на мене і мені це не подобається. – Який готель?

– «Te Tai» готель біля моря. 

Аманда вже сідає до салону. Чорт.

– Ми живемо трохи далі, та нам по дорозі, тож сідай. 

Джейк вказав рукою на сидіння. 

– Гаразд. 

Вибору не було, тож я сіла. Любить же Аманда знаходити собі пригоди. Сісти в машину до невідомих чуваків, знаючи лише їх імена? Це у стилі Аманди. 

Їхати у кабріолеті в таку спеку було жахливою ідеєю, та вочевидь мне одну це турбувало. Аманда, Джейк та Люк жваво обговорювали плани на цю відпустку. Як виявилося вони тут так само будуть ще тиждень, а потім летять додому в Бостон. Пощастило, що ми живемо в різних містах. Це було б дивне співпадіння. На питання ким вони працюють ми почили таку відповідь:

– Ми сватаемось? 

Більше тема за особисте життя чи ще щось не заходила, бо ми так само не горіли бажанням розповідати про себе. Краєвиди на острові звісно що неймовірні, я не могла відірвати погляд.