– Рейс під номером «двадцять два - шістдесят шість» затримується ще на годину! – повідомляє жіночий голос через гучномовець і я переводжу погляд з екрану ноутбука на свою подругу.
– Тепер ми маємо час на їжу? – Вона тяжко зітхає і мовчки встає зі свого місця. – Це означає «так»?
Аманда продовжує мовчки йти, тож я швидко ховаю ноутбук до сумки і йду за нею.
– Да годі тобі! – наздоганяю її. – Все не так погано..
– Наш рейс перенесли на три години! Чому відразу не можна чітко сказати коли прилетить цей клятий літак?!
Аманда доволі запальна дівчина по характеру і ненавидить сидіти на місці, або чекати.
– Тепер у нас є час на перекус, – обіймаю її за талію. – Не дивись на цю ситуацію крізь негативну призму.
– Ні. – відходить від мене. – Давай обійдемося без твоєї психології, Шарлото.
– Мовчу. – Жестом показую, ніби заклеюю собі рот.
– Що ти будеш?
Заходимо до найпершої кав'ярні, що траплялися на нашому шляху. Поспіхом оглядаю вітрину.
– Чорну каву з вершками і тост з куркою, будь ласка. – Замовляє Аманда і я навіть не здивована.
Моя подруга частенько літає по роботі у інші країни, тож знає, що тут є.
– Обрала?
– Секунду… тост з сиром та гарячий капучино.
– Оплата картою.
– Я можу сама заплатити.
– Шарлото, ти хіба не знаєш, – відходить від каси, – що я ненавиджу бути у боргу?
Я оплатили таксі до аеропорту і тепер Аманда повинна щось оплатити в замін. Така вже вона в мене, за двадцять років нашої дружби, я вже звикла.
– Знаю-знаю.
Ми сідаємо за вільний столик в очікуванні нашого замовлення. Я досі не вірю, що дійсно погодилася на цю авантюру. Ми летимо на відпочинок у місце, де я так хотіла побувати. Таїти. У минулому році я й подумати не могла, що зможу оплатити собі цю поїздку.
– Бу! – рука Аманди з'являється перед моїм обличчям і я здригаюся. – Ти знову літали у своїх думках.
– Яка ж ти все таки зла!
– Ага. Саме тому ми і подруги. – дивлюся на неї. – Ти єдина, хто хочеш зі мною дружити.
– Хіба ти не повинна цінувати мене?
– А я й ціную… не помітно?
– Ні, – намагаюся не посміхнутися.
– Будемо обирати собі псевдоніми на цю відпустку?
– Так, чому ні? – Озираюся довкола. – Я буду Лейла. – помітила у кутку квіти і подумала про лілій.
– Тоді… Я Саманта.
– Головна героїня з твого улюбленого серіалу?
– Він не мій улюблений, але так.
– Це поки що, люба, поки що.
Нам вже принесли замовлення і я нарешті зробила ковток кави.
– Я хочу замутити з якимось красунчиком з команди волейболістів. – Ні з того, ні з сього говорить Аманда.
– На цьому вікенді, чи взагалі? – уточнюю важливий момент.
– Перший варіант, – відкусує тост. – Волейболісти у ліжку просто неймовірні…
Більшість слів далі я погано розуміла, оскільки вона жувала тост і в той же час говорила. Та не думаю, що вона говорила щось важливе. (розповідала про тіло волейболістів)
– А ти?
– Що я?
– З ким хочеш замутити на цьому вікенді?
– О, ну знаєш, тут декілька варіантів.
– Невже? – дивується.
Я складаю руки дашком, приставивши кінчики пальців до підборіддя.
– Море, сонце, алкогольні коктейлі і повний релакс.
– Тьху на тебе! А як же секс, романтика і безсонні ночі?
– Ні, дякую. – саркастичний тоном. – Я лечу відпочивати, а не крутити романи.
– Даремно, Лейла, ти ще пожалкуєш про своє рішення.
– Побачимо, Саманто.
Котусики, залишайте будь ласка ваші реакції на такий початок цієї історії:) щоб я знала чи цікава вам буде ця книга ♡♡♡