~Пілотна~

– Рейс під номером «двадцять два - шістдесят шість» затримується ще на годину! – повідомляє жіночий голос через гучномовець і я переводжу погляд з екрану ноутбука на свою подругу.

– Тепер ми маємо час на їжу? – Вона тяжко зітхає і мовчки встає зі свого місця. – Це означає «так»? 

Аманда продовжує мовчки йти, тож я швидко ховаю ноутбук до сумки і йду за нею. 

– Да годі тобі! – наздоганяю її. – Все не так погано..

– Наш рейс перенесли на три години! Чому відразу не можна чітко сказати коли прилетить цей клятий літак?! 

Аманда доволі запальна дівчина по характеру і ненавидить сидіти на місці, або чекати. 

– Тепер у нас є час на перекус, – обіймаю її за талію. – Не дивись на цю ситуацію крізь негативну призму.

– Ні. – відходить від мене. – Давай обійдемося без твоєї психології, Шарлото. 

– Мовчу. – Жестом показую, ніби заклеюю собі рот. 

– Що ти будеш? 

Заходимо до найпершої кав'ярні, що траплялися на нашому шляху. Поспіхом оглядаю вітрину. 

– Чорну каву з вершками і тост з куркою, будь ласка. – Замовляє Аманда і я навіть не здивована. 

Моя подруга частенько літає по роботі у інші країни, тож знає, що тут є. 

– Обрала? 

– Секунду… тост з сиром та гарячий капучино. 

– Оплата картою.

– Я можу сама заплатити. 

– Шарлото, ти хіба не знаєш, – відходить від каси, – що я ненавиджу бути у боргу?

Я оплатили таксі до аеропорту і тепер Аманда повинна щось оплатити в замін. Така вже вона в мене, за двадцять років нашої дружби, я вже звикла. 

– Знаю-знаю. 

Ми сідаємо за вільний столик в очікуванні нашого замовлення. Я досі не вірю, що дійсно погодилася на цю авантюру. Ми летимо на відпочинок у місце, де я так хотіла побувати. Таїти. У минулому році я й подумати не могла, що зможу оплатити собі цю поїздку. 

– Бу! – рука Аманди з'являється перед моїм обличчям і я здригаюся. – Ти знову літали у своїх думках.

– Яка ж ти все таки зла! 

– Ага. Саме тому ми і подруги. – дивлюся на неї. – Ти єдина, хто хочеш зі мною дружити. 

– Хіба ти не повинна цінувати мене?

– А я й ціную… не помітно? 

– Ні, – намагаюся не посміхнутися. 

– Будемо обирати собі псевдоніми на цю відпустку?

– Так, чому ні? – Озираюся довкола. – Я буду Лейла. – помітила у кутку квіти і подумала про лілій. 

– Тоді… Я Саманта. 

– Головна героїня з твого улюбленого серіалу? 

– Він не мій улюблений,  але так. 

– Це поки що, люба, поки що. 

Нам вже принесли замовлення і я нарешті зробила ковток кави. 

– Я хочу замутити з якимось красунчиком з команди волейболістів. – Ні з того, ні з сього говорить Аманда. 

– На цьому вікенді, чи взагалі? – уточнюю важливий момент. 

– Перший варіант, – відкусує тост. – Волейболісти у ліжку просто неймовірні… 

Більшість слів далі я погано розуміла, оскільки вона жувала тост і в той же час говорила. Та не думаю, що вона говорила щось важливе. (розповідала про тіло волейболістів) 

– А ти? 

– Що я? 

– З ким хочеш замутити на цьому вікенді? 

– О, ну знаєш, тут декілька варіантів. 

– Невже? – дивується. 

Я складаю руки дашком, приставивши кінчики пальців до підборіддя.

– Море, сонце, алкогольні коктейлі і повний релакс. 

– Тьху на тебе! А як же секс, романтика і безсонні ночі? 

– Ні, дякую. – саркастичний тоном. – Я лечу відпочивати, а не крутити романи. 

– Даремно, Лейла, ти ще пожалкуєш про своє рішення.

– Побачимо, Саманто. 

Котусики, залишайте будь ласка ваші реакції на такий початок цієї історії:) щоб я знала чи цікава вам буде ця книга ♡♡♡