45

Вікторія

— А тепер, — я повернулась до Камілло, який із ледве прихованою нудьгою сидів на краю столу. Він явно не поділяв ентузіазму Кіріна та П’єра щодо їхньої палкої розмови про якийсь футбольний матч. На фоні лунав сміх дівчат і Ніно, який, судячи з усього, вже приєднався до їхнього танцювального марафону. Тому, я вирішила трішечки подіставати свого чоловіка. — Я чекаю цікавого пояснення, звідки ти дізнався про моє день народження.

Він хмикнув так виразно, що навіть крізь музику я почула нотку незадоволення.

— Як це чоловік не може знати про свято своєї дружини? — він гордо підняв голову, кинувши на мене хитрий погляд і ледь помітно підморгнув.

— Можливо, чоловік і може знати, але точно не фіктивний, — я усміхнулась, вдаючи максимально щиру невинність, хоча прекрасно розуміла, що зачепила його за живе. І він, не витримавши, знову закотив очі.

— Взагалі, я думаю, від сьогодні ти маєш розповідати мені абсолютно всі свої секрети, — почав він, надаючи своєму голосу жартівливого, проте серйозного тону. — Усі свята, день твого імені, дата першого падіння твого молочного зуба і та-а-к далі.

— Тоді й ти теж маєш це зробити, — я склала руки на грудях, упевнено дивлячись йому прямо у вічі.

— Гара-азд, — простягнув він, намагаючись виглядати розслабленим, утім я помітила, як його очі блищать від ледь стримуваного азарту. Камілло легенько торкнувся мого оголеного плеча, наче невимушено, але я знала, що він навмисно зловживає моментом. — Що саме тебе цікавить?

— Коли твій день народження? — запитала я, ледве стримуючи усмішку.

— Ох, до нього ще довго, — він повільно похитав головою, примруживши очі так, ніби це велика таємниця. — Першого грудня.

— Навіть тут перший.

— Я завжди перший, кохана, — Камілло виголосив це так, наче це була аксіома. І цей його погляд і манера триматись нагадували мені про те, як він виглядає на корті.

— Чудово, — відповіла я, хитаючи головою. — Тепер мені потрібно зібратися з духом, щоб твоє святкування могло бодай трохи зрівнятися з моїм.

— У тебе буде ще пів року на підготовку, — він усміхнувся своєю фірмовою посмішкою, яка змушувала мене почуватися одночасно щасливою і збентеженою. — Але не переймайся, я тобі допоможу.

— Ох, який благородний жест, — я саркастично зітхнула, однак не змогла втриматися від усмішки.

Ми продовжували жартувати, аж поки музика знову не заграла гучніше, і Ніно голосно не запросив нас приєднатися до танців. Камілло хитро глянув на мене, але цього разу не сказав нічого, лише взяв мене за руку й повів до центру тераси, де всі вже кружляли у веселому хаосі.

— Ну що, моя іменинниця, танцюємо?

Його голос був таким ніжним, що я ледь не розтанула на місці. Проте замість того, щоб піддатись, я підняла підборіддя й усміхнулась:

— Якщо ти витримаєш мій ритм, то чому б і ні?

Він засміявся і потягнув мене ближче. Ми почали рухатися в такт музиці, й, чесно кажучи, я була вражена, наскільки легко він підлаштовувався під мої рухи.

— Ти не такий уже й безнадійний у танцях, — пожартувала я, поглядаючи на нього через плече.

— Це в тебе не танець, а фехтування, — відповів він, наблизившись до мене так близько, що я ледь не втратила рівновагу. — Але я вмію тримати удар.

Його руки ніжно, але впевнено тримали мене за талію, і я відчула, як мій пульс почав пришвидшуватись. Він дивився прямо в мої очі, і здавалось, ніби час навколо нас сповільнився.

— Хочеш, щоб я тобі повірила? — запитала я, ховаючи свою сором’язливість за черговим жартом.

— А ти хіба не віриш? — голос став глибшим, і він нахилився ближче.

Музика змінилася на більш повільну, і я не мала іншого вибору, як довіритися його ритму. Камілло впевнено вів мене, не відводячи погляду.

— Знаєш, — тихо промовила я, дивлячись на його усмішку, яка змушувала мене забути про все навколо. — Якщо ти так добре граєш у теніс, як танцюєш, то я починаю хвилюватися за твоїх суперників.

— Це ти ще не бачила моїх справжніх талантів, — лукаво відповів він.

— О, так? І що ж це за таланти?

Камілло лише посміхнувся, як справжній інтриган, і обережно підняв мою руку, прокручуючи мене в танці. На мить я відчула, як весь світ навколо нас зник. Було лише ми двоє, музика і ця неймовірна атмосфера свята.

Після танцю Камілло ніжно взяв мене за руку і повів до столу, де вже сиділи наші друзі. Кірін підняв келих і голосно вигукнув:

— Нарешті! Ми вже думали, що ви там вирішили втекти й лишити нас без святкового тосту.

— Втекти? Чесно, ти зіпсував мій план, — відповів Камілло, лукаво усміхнувшись, і зайняв місце поруч зі мною.

— Він на тебе так дивиться, — несподівано прошепотіла Луїза, нахиляючись до мене ближче. — Я такого Камілло вперше бачу.

Я лише знизала плечима, намагаючись не видати хвилювання, яке огорнуло мене після її слів.

— Що ж, здається моя черга говорити тост, — серйозно сказав Камілло, але в його очах грали лукаві вогники. — Я не майстер промовляти усі ці глибокі слова, чи бажати чогось по-справжньому нового, аніж усі ті триста вісімдесят три людини до мене. Авжеж, я приєднуюсь до всіх побажань, які прозвучали для тебе сьогодні, та й взагалі в усі минулі дні. А від себе додам — просто будь щаслива. Ти того заслуговуєш, як ніхто тут більше. Тобі більше не потрібно хвилюватись про щось, чи про когось. Просто насолоджуйся усіма моментами. Тому друзі, підіймаю цей бокал за свою дружину. За її силу, красу й за те, що вона змогла витримати мене.