15

Камілло

— Отже, ви познайомилися в Києві? — поцікавилася Ясмін, з легким зацікавленням підсуваючись до столу ближче. Її тон був щирим, але я вже знав, що за цим питанням могли піти коментарі, які змусять мене пошкодувати, що привів Вікторію сюди.

— Так, — Вікторія відповіла швидко, впевнено усміхаючись. Її погляд ковзнув по всіх присутніх за столом, зупиняючись на Ясмін. — Камілло приїжджав на змагання, і ми випадково зустрілися в одному із закладів.

— Випадково? — Орсо миттєво втрутився, його голос звучав із нотками надмірної цікавості. — Цікаво, чи це не були ті самі змагання, коли ти всю ніч провів з блондинкою в номері, Камілло?

Його самозадоволений вираз обличчя нагадував мені, чому я завжди уникав його в компанії. Я відчув, як мої пальці напружуються на келиху вина, як би я не старався зберегти спокій.

— А тебе це, здається, не обходить, Орсо, — відповів я, намагаючись зробити свій голос рівним, хоч і не втримав саркастичної нотки.

Його посмішка лише розширилася.

— Чому ж, я просто дбаю про твою наречену, — він перевів погляд на Вікторію. — Ти маєш знати, Вікторіє, що твій обранець, скажімо так, не завжди був найвідданішим. Його чемпіонати — це завжди більше, ніж просто гра. Повір, я знаю, бо я там теж буваю.

— Закрий свого рота, — ніжно промовив я, продовжуючи дивитися на нього.

— Чому ж так грубо? — удавано обурився він, розставляючи руки. — Я просто хочу, щоб вона не втратила себе через такого, як ти. Бо, знаєш, Камілло, навіть якщо ви разом пів року чи рік, я бачив тебе з як мінімум шістьма іншими жінками після того, як ти нібито «познайомився» з нею.

Я відчув, як хвиля гніву підіймається в мені, але перш ніж я встиг щось відповісти, Вікторія раптово нахилилася до столу, підперши підборіддя рукою.

— Деякий час у нас були вільні стосунки, — промовила вона спокійно, з невимушеною усмішкою. — Інколи це цікаво.. спробувати. Але, думаю, твої спроби лізти в наше особисте життя, Орсо, видаються набагато жалюгіднішими.

Всі за столом затихли. Вікторія говорила з такою стриманою впевненістю, що навіть я здивувався. Орсо на секунду замовк, ніби намагаючись переварити її слова, а потім хмикнув, удавано захоплюючись.

— Вільні стосунки? — перепитав він, театрально піднявши брови. — Цікаво… Вікторіє, ще не пізно передумати.

Він різко піднявся зі свого місця, забравши зі спинки стільця свій піджак.

— Прошу пробачити мені, але мені час на підписання нового контракту з «LA STELLA», — він знову усміхнувся, прослідкувавши за моєю реакцією, а потім зупинився поруч з моєю нареченою. — Був радий знайомству, Торі.

Авжеж, я помітив як він підморгнув їй на прощання. І мене це шалено дратувало. Дуже. І що це за Торі? Хіба вона дозволяла називати її якось так?

— П’єр, — різко звернувся до брата Ніно, ламаючи напружену тишу. — Ще раз ти покличеш цього покидька на наші зустрічі, і ти дуже пошкодуєш.

— Він мій друг, як і ви всі, — пробурмотів П’єр, однак в його голосі не було впевненості.

— Я двічі не повторюю, — відрізав Ніно.

Я відкинувся на спинку стільця, задумливо крутячи в руках келих із вином. Смак, який раніше здавався насиченим, тепер здався мені прісним. Вікторія, тим часом вже знайшла спільну мову з дівчатами. Її голос звучав легко, розмови лилися, і я відчував, що вона чудово вписалася в компанію. Але мої думки були занадто заплутаними, щоб насолоджуватися цим моментом, і мені було байдуже навіть на Кіріна, який розповідав про свій новий проєкт.

— Ми можемо їхати додому? — несподівано почулося біля мене. Вікторія нахилилася ближче, її голос був тихим, але впевненим.

— Ти хочеш? — запитав я, відводячи погляд від келиха і зосереджуючись на ній.

— Бачу, ти цього точно хочеш, — її посмішка була співчутливою, майже теплою.

Я лише кивнув, зітхнувши, і мовчки підвівся, слідом за дівчиною. Ми попрощалися з друзями — хтось махав рукою, хтось вигукував побажання, але в цілому атмосфера залишилася доволі напруженою. Особливо після виходу Орсо, який примудрився ще дратівливо підморгнути Вікторії на прощання. Я глибоко вдихнув, стримуючи гнів, і, коли ми вийшли на вулицю, відчув, як свіже повітря ніби трохи звільняє мої думки від неприємних розмов.

Таксі приїхало швидко, і ми сіли в тиші. Вікторія зручно вмостилася поруч зі мною, притримуючи поділ своєї коричневої сукні, яка особливо підкреслювала її витончені риси. Ми обоє мовчали до самого дому, але це мовчання не здавалося напруженим. Радше навпаки, воно було спокійним, ніби кожен з нас роздумував про своє.

Коли ми дісталися маєтку, я помітив, що в будинку бабусі та діда вже темно. Напевно, вони давним-давно вже спали.

— Добре, що хоч їм нічого не довелося чути про твої "вільні стосунки", — прошепотіла Вікторія. У її голосі звучав легкий сарказм, але посмішка була дружньою. Однак, чомусь мені стало дуже соромно за це..

— Дякую, що підтримала мене за столом, — сказав я, відкриваючи двері. — Твоя імпровізація була ідеальною.

— У тебе справді було таке минуле, чи це все вигадки Орсо? — несподівано запитала вона, зупинившись біля дверей.