4

Повисла тиша. Після моїх слів усі сиділи, мов вкопані, погляди застигли на мені та Вікторії, котра, впевнено усміхаючись, стояла поруч, стиснувши мою руку. Її спокій був для мене невидимою підтримкою, хоча я й сам не до кінця розумів, що нас чекає далі.

Батько був першим, хто порушив мовчання. Його обличчя налилося злістю, і він, здається, мало не задихався від обурення.

— Камілло, що за нісенітниця? — його голос був суворим, і в ньому звучало недвозначне застереження. — Що ти мелеш?

Я намагався виглядати максимально впевнено, хоча серце шалено калатало.

— Все просто, тату, — я говорив рівним тоном, хоч мені було важко стримати хвилювання. — Це Вікторія. І саме з нею я хочу пов’язати своє життя. Ми вже доволі давно разом… і я нарешті прийняв це рішення. Ти сам казав, що щасливий, що твій син нарешті вирішив діяти, а не сидіти на місці

На обличчі Агати з'явився вираз здивування, що межував із шоком. Її очі на мить звузилися, ніби вона намагалася усвідомити почуте. Ліно, який тільки-но був таким радісним, раптово скривився, як від кислого лимона.

— Камілло, ти жартуєш, так? — промовила Агата тихим, але проникливим голосом. — Це якась вистава, правда? Ти ж завжди знав, що між нами все вирішено.

— Агато, я поважаю тебе і вдячний за всі ті спільні моменти, які ми мали, але... це було давно. Це рішення, яке ухвалив за мене батько, проте я дорослий і сам хочу обирати своє майбутнє. І я обираю Вікторію.

Я стиснув її руку трохи сильніше, й вона, здається, навіть не здригнулася під поглядами цих людей, які на мить забули, як дихати. Моя мама, яка спочатку виглядала приголомшено, тепер дивилася на мене з сумішшю тривоги й розчарування.

— Камілло, сину... — почала вона, ледве стримуючи емоції, які в її випадку завжди були надто помітні. — Це все, звісно, дуже несподівано. Ми ж планували, що...

— Мамо, — м’яко, утім впевнено перебив я, повернувшись до неї. — Ти ж завжди хотіла, щоб я був щасливий, правда? Так ось, я щасливий поруч із Вікторією.

Ліно, який досі дивився на мене з невимовною прикрістю, раптом голосно відкашлявся, привертаючи до себе загальну увагу.

— Камілло, — його голос був низьким і холодним, зовсім не схожим на той, що лунко виголошував тости ще кілька хвилин тому. — Ти розумієш, які наслідки можуть бути у твоїх слів? Ми вже планували цей шлюб, домовлялися, і раптом ти заявляєш, що в тебе є інша...

— Вибачте, сеньйоре… Правда, не знаю, як вас звати… Але.. —  Вікторія, яка доти мовчала, спокійно, але твердо почала говорити, дивлячись на усіх так, ніби взагалі не хвилювалась.. Я не знав цю дівчину взагалі, проте, схоже, її впевненість мене вже вразила більше за все. — Але.. Вибачте,  якщо ми порушили ваші плани. Однак, ваші домовленості не стосуються ані Камілло, ані мене. Я знаю, це шокуюче, але зрозумійте: ми хочемо бути разом. І ми обидва прийняли це рішення.

Я мимохіть усміхнувся, почувши її слова. Вона говорила з такою впевненістю, що навіть мене це підбадьорило. І я вже не жалкував про свій вибір, анітрохи.

Агата, яка стояла поруч із батьком, різко стиснула руки в кулаки й промовила з гіркою посмішкою:

— Звісно, Камілло. Це...  — Агата, яка стояла поруч із батьком, різко стиснула руки в кулаки. — Це чудово. Сподіваюся, ти ніколи не пошкодуєш про свій вибір.

Її слова були просякнуті сарказмом, проте в них також відчувалася гірка образа. Та я лишень кивнув, не вдаючись до жодних пояснень. Я знав, що цей крок стане випробуванням, і був готовий прийняти всі наслідки.

Врешті-решт батько, який досі мовчки дивився на нас, здавалося, нарешті зрозумів, що це не жарт. Його погляд став ще більш холодним, і я відчув усю силу його обурення.

— Камілло, — він зціпив зуби, ледве стримуючи себе. — Ми так довго готували цей союз. Агата — чудова дівчина, і ця домовленість могла б принести нам значні можливості. А ти ось так відкидаєш усе? Заради...

Він на мить затримався, зневажливо кинувши погляд на Вікторію.

— Заради цієї незнайомки?

Я відчув, як усередині щось запалало, але змусив себе говорити спокійно, без грубощів.

— Так, тату, саме так. Я обираю «цю незнайомку», цю прекрасну дівчину, яку я надзвичайно кохаю. Бо вона підтримує мене, розуміє і не намагається підпорядкувати моє життя чужим планам. І якщо ти мене поважаєш, то зможеш прийняти цей вибір.

Батько мовчки дивився на мене, в його очах вирувала лють, змішана з розчаруванням, але він не промовив більше жодного слова.

— Що ж, — нарешті сказав Ліно, намагаючись опанувати себе, хоча я бачив, як нервово сіпається його щока. — Якщо це твоє остаточне рішення, Камілло... ми залишаємося без зобов’язань. І.. ми тоді підемо.

Він жестом показав Агаті слідувати за ним. Вона мовчки подивилася на мене востаннє, і в її очах я побачив неприховану гіркоту, змішану з відтінком образи, яка, ймовірно, залишиться з нею назавжди.

Я тихо стояв поруч із Вікторією, дивлячись, як вони покидають наш дім. Коли двері зачинилися, і в домі знову запанувала тиша, я зітхнув і нарешті відчув, що можу дихати вільно. Однак, здається, усе тільки починається…

— То це правда? — холодний, відсторонений голос батька звучав, наче постріл, розбиваючи навколишню тишу. Він сидів так само спокійно, з тим самим незворушним виразом обличчя, але в очах відчувалося глибоке розчарування. — Ти зробив це, щоб досадити мені? Якщо ти дійсно давно разом із цією дівкою, то чому ми дізналися про це тільки сьогодні?