***
А почалося все тієї грудневої ночі. А може й раніше... не знаю. Спала я без задніх ніг. У школі була вечірка в честь Нового року. Був уже ранок і я прокинулася від цього жахливого відчуття. Хто знає, той зрозуміє. Я розплющила очі від чийогось настирного погляду. Наді мною, на краю ліжка сиділа мама, витираючи вологі від сліз очі.
- Мамо, ти плачеш? Що сталося?
Вона мовчки доторкнулася до мого лівого ока.
- Вибач, доцю, я жахлива мати!
- Мамочко, що не так?
- А ти хіба не пам'ятаєш?
- Мабуть, я спала занадто міцно і забула. Розкажи мені
- Донечко, я обіцяла спокійно на тебе реагувати, але цієї ночі я перелякалась дуже сильно. Ти була в літній сорочці, а волосся перекинула на обличчя. Я так перелякалася, що вдарила тебе... вилкою... в око. Боялась, що калікою тебе зроблю. Але бачу, слава Богу, тільки синяк. - мама піднялася і вийшла з кімнати. А я підійшла до дзеркала. Дійсно під оком був синячок, а одягнута я була в теплу зимову піжаму. Я точно пам'ятаю, що лягала в ній.
"Точно, забула все, набрикалася вчора, як коняка." Але, про те, що я вчора оком об тумбочку вдарилась, я вирішила промовчати.