Знайомство

  Привіт. Мене звуть Варвара.

 Розповім трішечки про себе. Живу я в глушині, у селі Корчівка, Житомирської області.Єдина дитина в сім'ї. Маю здорових батьків, двох дядьок, тітку і бабусю. Живемо з мамою і татом. Решта родичів приїжджають у гості. На рахунок віку... мені 15. Вже четвертий рік, як 15. Але не забігатимемо наперед. Можете подумати, що я дратівливий підліток, грубіяню батькам, курю, п'ю і до ночі шастаю де не треба. Але я не така. Дівчинка я слухняна, весела, допитлива, більшість часу проводжу з рідними. Зовнішність... хм... думаю, зовнішність у мене звичайна, як у всіх, може навіть приваблива. - кажу я собі коли дивлюсь у дзеркало. Висока, струнка, худа, бліда шкіра, довге пряме чорне, як смола волосся і такі ж великі очі. Начебто нічого незвичайного. Але так думала тільки я. Моя зовнішність часто лякала людей. Звучить дивно, але так воно і є. Я дуже допитлива, та ще й поверхневий сон маю. Отож, коли посеред ночі чую на кухні якісь звуки. Біжу, подивитись хто там. Зазвичай мої родичі, зголоднівши, робили нічний перекус, пили, ходили в туалет, або просто гуляли по квартирі. А коли обертаючись, неочікувано бачили мене - лякалися... дуже сильно. Частіше за все вони хапали предмет, що стоїть поряд і жбурляли в мене... Я не ображалася. І взагалі вже звикла.

 Дивно, що батьки досі не можуть звикнути до моєї примарної зовнішності. Отож, як плід переляку своїх рідних, я отримувала в обличчя добрячих стусанів. Що тільки в мене не прилітало... і ложки, і тарілки, і шматки їжі, і яблука, і туалетний папір, і йоршик для унітазу, відерко для сміття, деколи кіт летів, а одного разу мама взагалі на мене каструлю борщу вилила. Що ж... Думаю цієї розповіді достатньо, і я можу розказати свою історію.