Розділ 5: Нові знайомства і перші випробування

Дні Мілани минали одноманітно: піаніно, їжа, писання пісень. Вона повністю занурилася у свій творчий світ, проте в душі дівчина мріяла про зміни. І ось настав той день, на який вона так чекала — день відбору моделей та можливість вступити до школи, де навчалася Каміла.

Мілана прокинулася рано, о п’ятій годині ранку. Вона була схвильована, але водночас налаштована рішуче. Підготувавшись до важливого дня, дівчина причепурилася: одягла зручні чорні лосини, світлу сорочку та акуратно зібрала волосся. Узявши чорний рюкзак, у який склала необхідні документи, вона вирушила до шостого ліцею.

Школа знаходилася неподалік від готелю, тому Мілана вирішила йти пішки. Ранкове повітря було прохолодним, а на вулицях ще панувала тиша. Йдучи вузькими тротуарами, вона вдихала запах свіжої роси, намагаючись заспокоїти себе. Через кілька хвилин перед нею з’явилася будівля ліцею.

Це був величезний, сучасний навчальний заклад. Високі скляні вікна відбивали ранкове сонце, фасад був оздоблений світло-сірою плиткою, а перед входом розташувалася широка тераса з лавками та клумбами. Над головними дверима висіла велика вивіска: "Шостий ліцей". Діти почали збиратися на подвір’ї, сміялися, обговорювали щось, а хтось поспішав до дверей із важкими портфелями.

Мілана вже хотіла зайти всередину, коли раптом почула голос позаду:
— Гей, новенька!

Дівчина обернулася й побачила компанію з чотирьох підлітків: двох хлопців і двох дівчат. Вони виглядали зухвало: стильний одяг, яскраві аксесуари та самовпевнені усмішки. Один із хлопців, високий брюнет із нахабним поглядом, підійшов до Мілани ближче.

— Це ти до мене? — невпевнено запитала вона.

— А хто ж іще, краля? — саркастично відповів хлопець. Його друзі засміялися.

Він нахилився до неї і прошепотів на вухо:
— Що, страшно? Бууу.

Мілана відчула, як по спині пробіг холод. Її губи затремтіли, але вона мовчала, не знаючи, що сказати. Раптом хлопець різко схопив її за талію й притягнув до себе. Їхні обличчя опинилися зовсім близько.

— Відпусти мене! — прошепотіла вона, опустивши очі.

— А вона гаряча штучка, — сказав хлопець, усміхаючись до своїх друзів.

— Нікіто, відпусти її, чи ти не зрозумів? — різко втрутилася одна з дівчат із компанії.

— Все, все, не кип’ятіться, — відмахнувся він і розсміявся разом зі своєю бандою. Відпустивши Мілану, він кинув їй останній нахабний погляд і разом зі своїми друзями пішов у напрямку стадіону.

Мілана залишилася стояти на місці, намагаючись заспокоїти серце, яке шалено калатало. Раптом до неї підійшли дві дівчини, які стояли неподалік і спостерігали за сценою.

— Привіт, не бійся, це просто місцеві дурні, — почала одна з них. — Мене звати Маша.

— А мене Інна, — додала друга. — А тебе як звуть?

— Мілана, — тихо відповіла дівчина, ледве посміхнувшись.

— Не хвилюйся, тут усі нормальні, окрім цих придурків, — заспокоїла її Маша. — Пішли, ми покажемо тобі школу й усе розкажемо.

— Добре, але я спочатку маю віднести документи директору, — відповіла Мілана.

Маша й Інна переглянулися й одночасно сказали:
— Ми зачекаємо тебе біля входу.

Мілана вперше за ранок відчула себе трохи спокійніше. Вона посміхнулася новим знайомим і рушила до дверей ліцею.