Я не княжна, не панська доня,
Мій хліб гіркий, як сльози дня.
Щодня, як тінь, в обіймах з лоном,
Земля — суддя мого життя.
Зорі чужі мені не світять,
Їх блиск — для інших, не для нас.
Я в полі маю крик і вітер,
Що стеле біль у темний час.
Мене продали за глек і жито,
За коня, що ледве йде.
Моя свобода стала миттю,
Якої вже ніхто не жде.
Та не зламати дух у лоні,
Не стерти слід моїх надій.
Хоч голос мій слабкий в полоні,
Він ще озветься поміж мрій.
Любава, село Синявка,
1895 рік
Відредаговано: 14.04.2025