У Криничках вітер плаче,
Сонце гасне у імлі.
Моя воля — тільки наче
Тінь у втомленій землі.
Віддали мене, мов річ,
В чужую хату, в темний світ.
Там де слово — лиш мовчить,
Там де воля — тільки гніт.
А любов, надії..
Згаслі в променях неволі
То лиш серця давні мрії,
Що зникають у недолі.
Я ж не камінь, я не тінь,
Не коритись — моя суть!
Хай же ніч розбудить день,
Хай знайду свій власний путь.
Одарка, село Кринички,
1865 рік
Відредаговано: 14.04.2025