«Їх змушували мовчати, але мовчання
стало їхнім криком»
У поля стерня коле ноги,
А руки в мозолях палають.
З дитинства вчуся без розлоги —
Що праці жінки не питають.
Мій брат гуляє край долини,
Йому дають і хліб, і світ.
А я лишаю тінь стежини,
Гублю у тиші власний слід.
Йду крізь тінь, де ночі сила,
Де вітер шепче давній страх.
Та в серці вогник не згасила,
Бо воля — світло у очах.
Юстина, село Медвин,
1878 рік
Відредаговано: 14.04.2025