Пролог

Магія та наука — дві грані пізнання, настільки ж відмінні, як день і ніч, проте однаково заворожливі для людини, яка прагне осягнути невідоме за межами її розуміння. Та якщо раціональні дослідження дарували відповіді, то чаклунство завжди дихало таємницею, вселяючи в людські душі побожний трепет або крижаний жах. У давнину подібні сили сприймали як щось лиховісне й заборонене. За найменшу підозру в союзі з потойбіччям доля магів була вирішена: їхнє життя поглинало безжальне полум'я, розведене серед нічних темних лісів чи безкраїх степів.

З часом як масово стала розвиватися наука. Багато невідомого ставало рахуватися звичними явищами. Зараз багато чого, що рахували ,,надприродним’’ стало лише ще однією підкореною стихією, приборканою розумом і вплетеною у нашу повсякденность.

Тож тим часом у далекому майбутньому 2065 році.

Лабораторія в чорній дірі Мессьє 84 (простіше М 84).

– Пані Аделіє, надійшов сигнал від одного з наших агентів. На планеті Зорра у всесвіті Морра з’явився небезпечний вбивця. Він майстерно ховає свої сліди, залишаючи підказки, які щоразу заводять тамтешніх магів у безвихідь – доповів Базилік.

– А що конкретно вони знаходять? – уточнила дослідниця.

 – Виявлено невідому речовину, що поглинає будь-яку магію. Її поширення відбувається зі швидкістю один сантиметр в радіусі на добу, через що деякі представники місцевої флори та фауни опинилися на межі вимирання, але це не єдина там проблема ...

Адель уважно слухала, вдивляючись у простір із тією самою загадковою посмішкою. Вона перевела погляд на групу і промовила:

 — Достатньо, аби зрозуміти, що ситуація виходить з-під контролю місцевих мешканців. Вони у справжній небезпеці. Для виконання цієї місії потрібен хтось, хто взагалі не володіє надздібностями.

 Базилік кивнув, задумливо зауваживши:

 — Тоді нам слід відправити когось із найкращих наших агентів, які зможуть…

Він не закінчив свою думку, бо мову йому перебив юнак:

— Можна я візьмуся за це завдання, сестро?

 Адель різко сказала:

 — Абсолютно ні. По-перше, тобі тільки тринадцять років. А по-друге, ти ж, Енко, успадкував магічні сили батька, тому тобі категорично заборонено залишати не лише межі твоїх часових рамок і вимірів, а й навіть…

 — Знаю-знаю, — швидко парирував Енко, перериваючи її. — Часові межі цієї лабораторії мені залишати не можна. Бо інакше трапиться великий всесвітній бум.

— Все правильно. Тож навіть не проси – суворо каже науковиця.

 — Добре, Адо. Тоді я піду додому й передам мамі, що ти знову застрягнеш у своєму кабінеті на планеті К-218b.

Хлопчина натиснув на панелі кілька кнопок, ввів код 000001, приклав обсидіановий амулет із зеленими візерунками та зник у сяючому порталі. Адель провела рукою по чолі, видаючи важкий видих:

— Мій брат ніколи не шукає легких шляхів... А завжди хоче нових пригод.

 Базилік усміхнувся до неї розуміюче:

— Головне — він знає, що ти піклуєшся про нього і що він тобі важливий. Тим паче зараз, коли він ще підліток. Це саме той час, коли він має пізнати самого себе.

— Напевно ти правий… Дякую за підтримку. А тепер до роботи! Як дізнаємось щось нове — одразу надішли голограму через крос-ап.

 — Домовились. Головне — ти теж себе бережи, професорко…

 Адель вдячно кивнула, ввела код планети на панелі порталу, приклала срібне кольє і зробила крок уперед.

Земля. Будинок Аделії та Енко Чарм. 

Енко сидить у своїй кімнаті та переписується з другом через мережу Planet_E ( Planet_Earth 2.0). Його думки десь далеко за межами цієї кімнати, навіть далі за галактику Чумацький Шлях. Десь на батьківщині батька, коли тоді ще він був такого самого віку, як Енко. У ті часи, коли Фред зустрів Чармів, які врятували планету Зорра від Червоної маски.

— Я маю щось зробити, бо сидіти склавши руки коли агенти МПЧ виконують крутецьке завдання, не можу, — говорить Енко вголос і додає: — І, здається, я знаю, як мені допомогти...

Хлопець сам до себе посміхнувся, вибудовуючи у голові, як на його думку, геніальний план.