Розділ 14.1 вони наближаються!

Фред

Я іду попереду усієї компанії і відчуваю, як до мене вороже дехто ставиться, але мені не звикати. Зрештою інші народи зневажають некромантів - особливо лісові раси, бо коли ми повертаємо до життя тих хто помер це руйнація кола життя. Але крізь ту ворожість пробивається щось нове, те що породжує надію, те відчуття що несе зміни за собою коли крізь темряву пробивається світло... Недарма дідусь завжди казав, що треба йти вперед байдуже що говорять інші, і він мав рацію. Але зараз треба зосередитися на захисті тих, хто мене зараз потребує, а принцес знайду і іншим разом.

На тінистій лісовій стежці розвилка. Фавна побачила, що ми або кудись не туди зайшли, або побачила що я розгубився на перші кілька секунд, що вона в'їдливо сказала:

- Ну і куди нам тепер іти мудрагелю? - якщо та дівчинка фавн хотіла мене принизити перед іншими дівчатами, то зуські їй.

- Зараз глянемо куди далі - коли я зібрався читати закляття карти, то раптом шось пролетіло над компанією, із криком:

-АААААААА - та з гучним гуркотом щось чи хтось врізався в дерево.

Це була ще одна дівчина, з дерев'яним амулетом із фіолетовим кристалом по центру, значить лісовий маг. Великі наївні блакитні роздивлялися усю компанію.

- П'ять хвилин приліт нормальний - каже дівчина обтрушуючи свою фіолетову мантію.

- Лона ти ціла? - питає Флінна допомагаючи підвестися відьмі.

- Та все нормально, лише трохи забруднилася - каже дівчина підводячись.

Раптом земля затрусилася, і Мері запитала:

- Що це відбувається, землетрус?! - Клер взяла Мері за руки аби втримати рівновагу.

Хтось притулився до дерева, хтось впав на землю, але усі точно боялися того що насувається. Лона зціпила зуби і сіла на мітлу, повільно злетівши в повітря.

- Наздогнали все ж таки - каже юна відьма діставши магічну паличку, готуючись до бою.

- Хто наздогнали? - питає Кеті.

- Вони вже тут! Треба в безпечне місце ховатися - каже від страху Лона.

- А який сенс тоді ховатися якщо ті істоти женуться за кимось, то вони нас рано чи пізно знайдуть. Тож нащо тремтіти від страху коли нас єдине що врятує це... - кажу я не завершивши фразу коли Флінна мене перебила.

- О навіть не смій некроманте - каже ворожо фавна. - Байдуже що ти задумав це погана ідея тож залиш свої штучки при собі, бо нас точно прийдуть рятувати світлі ареси.

- А як не встигнуть. А якщо вони не прийдуть вчасно, то що тоді? - кажу я чітко що Флінні явно не сподобалося, що я маю рацію.

- Може сварки залишите на потім, бо щось до нас точно наближається - каже Кеті втрутившись показуючи в напрямку кущів, її твердий холодний голос може перекрити будь-які сумніви, і здається від її слів фавна здалася:

- Та роби що плануєш, тільки якщо хтось з нас постраждає... - та не встигла Флінна доказати як раптом щось різко зашурхотіло в кущах. 

З них вийшло з добрий двадцяток низькорослих потворних істот. Їхня шкіра була блідо-зеленого кольору, подеколи з коричневими плямами, що показувало, ніби вони вже довгий час переслідували ту лісову відьму. Їхні очі були дрібними і чорними, що здавалося що вони без душі. Великі загострені вуха були дещо обвислими, що давало знати що істоти були вороже налаштовані. Ці істоти - гобліни.

- Тільки не знову вони! Я не хочу з ними знову мати справу! - починає заводити істерику Лона.

- Помовч і бийся - кажу я намагаючись хоч якось змінити обстановку.

- Але я не вмію битися! - каже Лона істерично.

- То захищайся - кажу я напоготові битися.

- Але я не знаю як! 

- Якщо збираєшся захистити когось, тоді згадаєш як тебе колись вчили - кажу я очікуючи нападу від тих гоблінів.

Істот явно переважало в кількості і я мав швидко мислити як найкраще діяти. Гобліни почали наступ. Я змахнув жезлом і сказав:

- Корлома - і стукнув жезлом об землю що з'явилася біла печатка і утворила вона захисний бар'єр, що відгородив поле бою від дерев на яких були дівчата.

Я не був певний що зможу захистити усіх без травм, але ризикнути я маю, бо сказав що вбережу від непезпеки поки не дійдемо до Катерни, то повинен дотримати слова. Хоч і не знав багато заклять по бойовій магії знаю, але трохи основи розумію, чи надовго витримаю - не знаю, але повинен. Тож зціпивши зуби, поправивши сумку за плечима я говорю наступне заклинання:

- Ундака - я ухилився від атаки гобліна і атакував його у відповідь, що той з ударною силою полетів у бар'єр.

Раптом лунає крик Лони, яка також  б'ється, тобто має битися, а вона репетує, сидить на своїй мітлі:

- Допоможіть! - істерить вона, ухиляючись від каміння яке в неї жбурляють п'ятеро гоблінів, аби збити відьму.

Як же починає дратувати та істерика, що я на мить відволікся, що чую крик з-за бар'єру:

- Обережно, позаду! - але було занадто пізно і мене якийсь гоблін ударив ззаду, що я не розібрав чий, то був голос.

Я впав на землю лицем до землі. До того гобліна приєдналтся п'ятнадцять його дружків, і я ледве ухилився від наступної атаки. Тож у мене не було вибору і я застосував одне з некромантських заклять для катувань:

- Борома ітока - що з'явилася фіолетова печатка на землі, на якій почали з'являтися тисячі маленьких близкавок, які почали валити гоблінів одне за одним. Лише найгірше це закляття тим, що я сам отримую біль і моя сила магії слабне.

Раптом зруйнувалася біла печатка, яка відгороджувала поле битви від дерев на яких ховалися дівчата. Це було дуже погано.