Розділ 10 . Що за порталом 1

Мері

Ми переступили поріг порталу. Раптом щось сталось з нами. Очі стали наливатися свинцем, голова паморочитись і якісь дивні імпульси поширювалися тілом.

                                                                    ***

    І отямившись найперше що я побачила – це ніжне обличчя фавни. Ріжки були закручені донизу, прикрашені якимись оранжевими квітами. Темне кучеряве волосся спадало до плечей, а на шиї красувався зелений листочок, обрамлений деревоподібною лозою. На її одязі й обличчі був зображений рослинний орнамент. Її світло карі очі випромінювали дивне тепло, що розтікалося по усьому тілу.

    - Привіт. З тобою все гаразд? - поцікавилась вона

    - Так, а скіль часу я спала? - побачивши за її плечем Клер і Кеті які чекають на мене відчула полегшення.

    - Не знаю, але добре що я вас застала перша ніж... Обережно! Лізьте на дерево швидко!

    І ми побачили в небі дивних людей з чорними крилами та якусь дияволицю що сиділа на одному з них. Як нас попросили всі вибрались на дерево й вслухалися що вони роблять. 

    Та дівчина мала червоно-руде волосся що здавалося ніби воно палало на ній. Чорні маленькі ріжки були закручені догори, а біля одного з них сіренька заколка у вигляді кинджала, яку ледь видно.Сама дівчина мулатка, а на шиї красується два амулети: один чорний у вигляді кінської голови з гладіаторським шоломом на голові, а інший яскраво-червоний у вигляді зодіаку Овену на золотому ланцюку. Її очі дуже виділялися на червоному тлі, бо вони ніжно зелені, але в них прихована якась мила суворість, що була на витонченому обличчі.

   Походивши галявиною пішла до порталу з якого ми прибули, оглянувши його сказала:

   - Я все-таки не помилилась. Хтось прибув звідси...

   - Але, володарко...

   - Мовчати, я повинна дозволити щоб хтось з вас говорив. Тож коли я щось говорю не перебивати! Всім ясно!

   - Так точно мем!

   - Добре, тож продовжую. Хтось прибув з цього порталу, хоч нам всім заборонено покидати межі нашого світу, тим більше мандрівників з інших світів ніколи до нас не тягнуло, а якщо й приходили вони сюди то схоже один раз, але від них енергія майже стерлася.

   - А хто ці мандрівники що прибули сюди?

   - Немагічні істоти, яких ми повинні позбутися зараз, бо інакше при контакті з чимось з нашого світу, вони отримають частинку нашої енергії і їх стане неможливо знайти.

   - Пані, а скільки їх, ви не відчули?

   - Ти насміхаєся з мене?! Звісно що так! Їх троє і вони тільки прибули, бо їхня енергія що вони принесли з іншого світу ще свіжа.

   - Що накажете володарко?

   - Прочесати усю територію до найближчих селищ згори, а я обшукаю тут галявину, тож можете вже розпоряжатися полком, генерале Доріане.

   - Так-точно леді, дозволяйте коли починати дії.

   - Уже...

   Й без зайвих коментарів розлетілися всі чорнокрилі ангели по різним напрямках залишивши ту дівчину на галявині. Та мене це менше хвилювало, більше за все я нервувала за фавну, яка кудись зникла. Раптом почувся шелест знизу дерева на якому ми сиділи і це була вона, наша дружня знайома. Дияволиця стала до неї підходити з здивованим виразом обличчя неочікуючи що хтось з'явиться тут так швидко.

Клео

Флінна!? Що вона тут робить? Всі лісові фавни що тут водяться полохливі як глапріки.

І подумавши про цю тваринку вона з'явилася нізвідки, як Флінна. Деколи здається що фавни знають де ти й чим займаєшся і ніби вони здаються ще підозрілішими.

– Фліно!? Що ти тут робиш?

– Те що й ти Клео. Шукаю новоприбулих мандрівників, бо твої ареси таку бучу через це знесли, що весь ліс гуде від цієї новини.

– Ти що не розумієш що вони можуть бути небезпечними?! 

– Розумію це і не тільки...

На цій фразі я не зрозуміла Флінну. Гаразд,  фавни можуть відчувати магічні імпульси на великих відстанях, але ж не в точності де вони були.

- Прошу поясни, ти ж знаєш що в Хеллі шанують чесність та точність. 

– Знаю, але ...

– Ні, я їх повинна в буль якому разі знищити, бо ніхто не має права отримувати чари цих земель, ставати на світлий бік магії і ...

– Те що тебе перетворили на диявола це не значить що ти повинна розпоряджатися хто помре не пізніше ніж має.

– Мені байдуже, чи ти хочеш полювання на фавнів...

– Ні-ні не варто, просто я відчула що вони були тут, але де зараз навіть не знаю.

– Тоді прощавай і май на увазі, що я за тобою стежу...

Мері

Я була в шоці від почутого і те яка хоробра наша нова знайома. Ми з Клер і Кеті проводжали поглядом Клео, яка відправила якийсь сигнал до неба і знову злетілися ареси. Вона сіла на того на якому прибула та полетіла геть облаюючи своїх рабів якоюсь незрозумілою мовою.